«Срібна сніжинка», оповідання

– А де наша сніжинка? – засмутилася Маринка.

– Невже розтанула? – так само сумно відгукнувся Петрик. – А ти як гадаєш, Мурчику, Адель розтанула чи додому повернулася?

– Муррр-няву! – тільки й відповів чорний кіт, горнучись до людей, ніби нещодавно й не балакав про дива.

– Може, підемо помалюємо? Чи мамі допоможемо? – запропонувала Маринка.

– Ходімо, сестричко, – з радістю погодився хлопчик: хоч сніжинка і зникла, на серці у нього було тепло і радісно. – Вчителька обіцяла наші малюнки одразу після свята волонтерам передати. Я намалюю танк із нашим прапором... А ти?

– Я намалюю весну, – посміхнулася Маринка. – Щоб вона швидше прийшла і таткові не було холодно...

А сніжинка летіла разом із вітром на схід і бачила землю зовсім іншим поглядом. Не хотіла вона раніше помічати негараздів, тільки красою природи милувалася, а тепер розгледіла і спалені міста, і зірвані мости, і припорошені снігом металеві уламки понівеченої техніки.

Неможливо жити повним життям, коли закриваєш очі на погане і тільки милуєшся собою і красою світу. Навіть якщо ти не людина, а срібна сніжинка. А такі, як вона, як сказав кіт, мають чарівну силу виконувати щирі бажання...

Вітер обережно опускав Адель на землю, де троє чоловіків грілися біля вогнища. Поряд із ними лежала зброя, неподалік у напівмороці майорів жовто-блакитний прапор.

– Сьогодні новорічна ніч... – зітхнув наймолодший. – Як там наші рідні? Чи згадують нас? Радіють чи сумують?

– Хай краще радіють, ніж сумують, – трохи старший від нього тер замерзлі руки. – У мене двоє малих. Сподіваюся, вони святкують. Не можна жити без радості.

– А гляньте, який сніг незвичайний, – третій товариш підвівся, ловлячи на долоню сніжинки. – Як у дитинстві, і він наче срібний сьогодні...

Дрібний сніжок сипався з неба, іскрився сріблом, і навряд люди здогадалися, що та святкова мжичка покликана до життя чарівництвом маленької срібної сніжинки. Вона нарешті була комусь по-справжньому потрібна, вона дарувала людям радість. Не просто людям, а сміливим захисникам, завдяки яким далеко звідси діти можуть святкувати Новий рік, прикрашати будинки ліхтариками і кататися на ковзанці.

– А знаєте, друзі, ми переможемо. Неодмінно переможемо! – дивлячись на сріблястий сніг, мовив батько двох дітей, що, як і багато хто інший цього року, загадав те ж саме щире бажання. – Я вірю у це всім серцем!

Деякі ночі чарівні, й інколи можна побачити дива, які, мов срібні сніжинки, раптово падають з неба, розфарбовуючи радістю твоє існування. Але щоб перемогти, мало радості, потрібне щире бажання змінити своє життя. Хоча б трошки, наскільки можеш: охороняючи кордон і своїх близьких, створюючи малюнки для захисників рідної землі чи допомагаючи мамі...

І з цих маленьких та великих вчинків і складається насправді наша спільна Перемога!