пятница
«Українська фантастика: між імперією і шароварщиною»
Натомість імперська свідомість сакралізує владу (у її монархічному чи державницькому прояві – це не важливо) і посаду владаря незалежно від того, чи правителя обрано, чи він отримав цей статус відповідно до свого високого походження. Влада апріорі не може бути «поганою», людина зі здоровим глуздом не може їй суперечити, а якщо правителя (царя, імператора) скидають, то лише для того, щоб замінити його іншим правителем, не змінюючи систему управління.
Імперська свідомість жорстко ієрархічна, і це стосується не лише політики, але й соціального устрою, культури, родинних взаємин тощо. Дієвими інструментами для підтримання суспільних та світоглядних конструкцій стають приниження і насилля; поділ людей «на сорти» й надання різних рівнів доступу до влади, інформації, розподілу благ; створення класів й утаємничених груп з високим ієрархічним статусом.
Також важливо розуміти, що імперська свідомість визнає гідним супротивником тільки інше державне утворення, з яким може вступати у комунікацію. Якщо ж проти імперії борються недержавні утворення, як, наприклад, повстанці, пірати, заколотники з іншими переконаннями і цінностями, то їхній статус в ієрархічній імперській системі настільки низький, що представники «іншої сторони» можуть бути знищені владою без будь-яких умовностей чи докорів сумління – як елементи антисистемного характеру. Імперія не домовляється і не спілкується з такими групами людей, бо не бачить у них достатньо сили, не розуміє їхнього світогляду.
Якщо ж переносити вищесказане на фантастику, то будемо бачити у фантастичних текстах усе назване на рівні ідеології, сюжету, при описі персонажів і поясненні їхніх вчинків. Саме ж державне утворення у таких книгах, будучи за своєю суттю антиутопією, описуватиметься таким чином, що сприйматиметься аудиторією або як норма, або взагалі як утопія, яку треба зберігати чи до якої варто прагнути.
І виникає цілком слушне запитання: а чи можуть бути подібні твори в сучасній Україні? Чи можуть українці українською мовою оспівувати імперію?
Якщо з національною свідомістю в українців усе гаразд, то ні в якому разі, бо вся наша багатостолітня історія заперечує імперський тип світогляду. Українці завжди боролися з імперіями за своє вільне буття. В історії України немає таких періодів, щоб ми прагнули підкорити собі інші народи і держави та нав’язати їм свій світогляд.
Українці – войовничий народ, але не завойовницький. Коли ми приходили, наприклад, до того ж Царграду, щоб повісити над його брамою черговий щит, або добряче шарпали Кримське ханство, то не обертали інші народи в свою віру, не нав’язували свої традиції і спосіб життя. Данини та угоди про ненапад було цілком достатньо.
Згадайте історію: зовсім інакше діють імперії. Якщо вони когось перемагають, то ті землі і народи, на які поширилася їхня влада, стають світоглядним і державним продовженням метрополії, набуваючи принизливого статусу провінцій і колоній, а їхні мешканці втрачають індивідуальність і національні особливості.
Якщо ж масова свідомість інфікована імперськими ідеями, творчість, яка прославляє імперію, стає можливою, хоча не є природною для нашого народу. Ризик інфікування імперськими ідеями для сучасної України щонайперше проявляється через політику і приєднання до «руського міра». І відповідно до законів впливу на масову свідомість, спочатку ці процеси відбуваються на культурно-духовному, а вже тоді – на політичному рівні.
Саме тому література є такою важливою в інформаційних війнах та в розповсюдженні важливих ідей серед масової аудиторії. Думка, висловлена у книзі або фільмі, буде сприйнята аудиторією значно краще, ніж та сама ідея, проявлена через політичний контекст. Бо у першому випадку критичні фільтри працюють значно гірше, і людина впевнена, що нею неможливо маніпулювати через культуру, лише через політику. Хоча насправді все відбувається навпаки.
Імперськими можуть бути твори про сучасні події, альтернативна історія, або навіть нівелювання національної української ідеї як тої, що не відбулась. Остання думка вкрай небезпечна, бо заперечує будь-які подальші дії щодо розбудови української держави і навіть саме її існування, принижує український народ як той, кому не судилися перемоги і благополуччя.
Зрозуміло, що все це можна системно реалізувати як через реалістичну, так і через фантастичну літературу. Тільки в першому випадку побачимо в тексті історичний фактаж, а в другому – безпосередньо світоглядні і соціальні моделі, а також різноманітні метафори, які асоціюватимуться з потрібними національними та історичними контекстами і кодами.