«Українська фантастика: між імперією і шароварщиною»

Хіба подібне не буде проявом України у фантастичній літературі? Звісно, буде, але на дуже глибокому, архетипному рівні. І таке національне є найбільш впливовим і захоплює великі аудиторії не лише в Україні, але й за кордоном.

Про що б автор не писав, він підсвідомо відтворює у тексті власний життєвий досвід, досвід свого народу, держави, ідеї, актуальні в його інформаційно-культурному просторі. І якщо цей автор користується енергією національного, бо сам є патріотом свого народу, то це буде в його тексті на глибинному рівні.

Коли ж автор за своїм світоглядом імперець, то це також буде закладене в структури його тексту. Й у цьому контексті гостро постає питання самоідентифікації. Особливо складне і важливе воно для творчих людей, які є лідерами думок та мають вплив на тисячі читачів.

Якщо національне є шароварним, то воно може бути присутнім у тексті тільки у вигляді елементів або міфологічних персонажів, часто десакралізованих. Але ще гірше, якщо імперська свідомість маскується під національне і використовує національні елементи для своїх цілей. Наприклад, щоб показати, що наш український «цар» кращий за інших царів.

Наукова фантастика у шароварному варіанті може бути лише гумористичною, як то розповіді про козаків, що літають на ракетах, чи про те, як у Всесвіті визнали принади українських жінок чи захопилися бойовим гопаком. Це, на превеликий жаль, приклади з реально існуючих творів, і глибини у цих книгах немає, бо гумор зазвичай її не передбачає.

Ось тут і виникає найбільша проблема сучасної української фантастики. Коли ми аналізуємо, які книги виходили в Україні за останні кілька десятиліть, то бачимо, що фантастики в усіх її проявах майже немає. Більшість фантастичних книг – це самвидав, який нині має мінімальний вплив на інформаційно-культурний простір. Ще є варіант, коли видавництва пропонують авторам видавати такі книги за власний кошт, бо апріорі не вважають їх комерційно успішними.

Говоримо саме про видані книги, які потрапили у систему книгорозповсюдження і бібліотеки та позиціоновані як фантастичні, як це відбувається в інших країнах. Книги фантастичних жанрів називають як завгодно, але не фантастикою. Читачам пропонуються химерна проза, магічний реалізм, містика, просто «сучасна література», та аж ніяк не фантастика.

Трохи краща ситуація з фентезі, але наразі цей напрям потрапив у пастку шароварного національного. Якщо у сучасному творі немає міфологічних персонажів або міфологізованих осіб, як то відьми, мольфари, козаки і характерники, такий текст в Україні не буде вважатися фентезі, гідним публікації.

Деякі видавництва, які таки видавали щось із фантастики, принципово те не визнають, бо «фантастику вони не друкують», а літературні агенти пропонують «обманювати» видавців і не називати фантастику фантастикою, щоб мати шанс на публікацію.

Цей підхід неправильний, але можливий для творів, чия дія відбувається в сучасних українських містах і селах. А що робити тим авторам, чиї герої живуть в інших світах або на інших планетах, чи подорожують у космосі?

Через таку деформацію у визначеннях серед цілого покоління українських читачів сформувалося переконання в обмеженості української фантастики. І якщо читачі хочуть прочитати щось фантастичне без мавок і характерників, то вже не шукають українську книгу, а одразу беруть переклади або російськомовні твори, більшість з яких пропагують імперський світогляд.

Таким чином, у нашому просторі присутня іноземна фантастика будь-якого походження, але аж ніяк не українська, а це вже створює потенційну небезпеку для розвитку суспільства. Бо коли якась культурна ніша не зайнята вітчизняним продуктом, вона може у будь-який час стати об’єктом маніпуляцій з боку інших інформаційно-культурних просторів та ідей, які формують світоглядні коди.

Як це, зокрема, протягом десятиліть відбувалося з фантастичною літературою в Україні. Ще й із нав’язуванням українським авторам російської мови, бо лише так їхні твори могли бути видані. За все існування новітньої України спостерігалося активне втягування цих людей спочатку в російську літературну тусовку, а тоді й в антиукраїнські політичні процеси у ролі технологів впливу та конструкторів новітньої імперської ідеології.

Чи є рішення цієї багатогранної проблеми, пов’язаної зі світоглядним вибором та національною ідентифікацією?