«Українська фантастика: між імперією і шароварщиною»

Найцікавіше, коли імперська свідомість стверджується за рахунок протиставлення себе іншим державницьким утворенням. У нашому випадку це протиставлення жорсткої імперської ієрархії на чолі з «вічним» справедливим Царем та «поганими боярами» і – вільної громади, де кожен має цінність і свою думку, а керівник обирається серед свого кола і може бути зміщений з посади, якщо не відповідатиме потрібним критеріям та гідно не виконуватиме свої обов’язки.

У фантастиці дуже легко використати образ такого Царя, який приходить і наводить порядок, тим самим маніпулюючи масовою свідомістю. Якщо ж такий текст ще й створено українським автором, то це є свідоме визнання істинності імперської парадигми для нашої країни.

А розглядатися така творчість буде, звісно, не як імперський вплив і робота «п’ятої колони», а як інша, альтернативна думка, на яку «мають право» громадяни України, і цю думку потрібно поважати.

Проте найнебезпечнішою для української літератури та України взагалі, на моє переконання, є національна парадигма.

Кожна національна парадигма може реалізуватися як у позитивному, так і в негативному значенні. Якщо вона наповнена позитивною енергією творчості і розвитку, то дає можливість розвиватися всім, хто знаходиться в її полі впливу.

Якщо ж національна парадигма має негативні характеристики, то стає десакралізованою, порожньою, надмірно яскравою, може набувати ознак гламурності, провокувати розвиток шароварщини. У цьому варіанті завжди буде присутній мотив приниження інших за національною ознакою або вимагання використання у творі чи в повсякденному житті якихось обов’язкових національних елементів. Тривалий час національне не було в Україні в пошані, на рівні масової свідомості все українське асоціювалося з низькопробним, а україномовних громадян називали «селюками», що теж працювало на користь імперської ієрархії приниження потенційних світоглядних супротивників.

У Радянському Союзі буття національного було суворо регламентованим, а вихід за чітко визначені рамки забороненим і навіть небезпечним для життя.

Коли ж Україна де-юре стала незалежною, заборона на національне зникла. Хоча для масової свідомості у той час ще нічого не змінилося, бо це тривалий процес. Від тоді вже національне стало фактором звеличення окремих осіб, зокрема і письменників.

Українські автори отримали змогу вводити у тексти національні елементи і почали надто активно цим користуватися, відмовившись від усієї іншої творчої палітри, зробили національне гіперболізованим і таким чином ще більше наблизилися до шароварщини, створили новий, не життєствердний, шаблон.

Особливо від того постраждала українська фантастика, але найбільше – історична проза і фентезі.

Національне може проявитися у літературі на різних рівнях.

У вигляді елементів, наприклад, у використанні в тексті вишиванок, пісень, національної і державної символіки та колористики, козаків як одної з базових міфологем, героїзованих історичних постатей або й взагалі історичних осіб або угруповань, пов’язаних з національною історією, національних і культурних традицій та вірувань тощо.

У вигляді міфологічних персонажів, як то різноманітні язичницькі божества, мавки, русалки, чугайстри та інші представники нашої демонології, а ще чарівники у національному прояві, такі як відьми, мольфари і характерники. Дуже часто з такою актуалізацією національного працює фентезі, але воно, звісно, не має обмежуватися виключно такою формою.

І найскладніший варіант прояву національного – на світоглядному рівні. Тоді у книзі представлено національний світогляд з усіма його особливостями, текст може набувати найрізноманітніших форм. Національне у ньому настільки глибоке, що інколи взагалі не потребує національної символіки або звернення до міфології, а дія твору може зовсім не відбуватися в Україні.

Наприклад, якщо автор працює на цьому рівні й описує моделі і методи боротьби з імперією, зокрема, і світоглядні; або коли людина-особистість протиставляє себе безликій системі, яка може зламати будь-кого; чи не визнає приниження як інструменту досягнення мети і пропагує саме таку філософію життя, то це також буде проявом нашого національного.

Подібний досвід є для нас історичним надбанням і може бути підкріплений конкретними історичними фактами і посиланнями на реальні події. Наші історичні епохи, соціальна та політична проблематика можуть бути перенесені в інші світи і там вирішені, і таким чином створюються моделі, актуальні для нашої реальності.