«Усе добро своє залишу ближньому...»

* * *

Медовий час…

Медовий Спас —

він моїй долі дав початок.

Спочатку був іконостас,

батьки, Вкраїна і Тарас…

І святість в погляді дівчати.

Медовий Спас…

Медовий Спас —

оберігав мене у герці —

це з Неба мій дороговказ:

йти з вірою (не на показ!),

зі світлом Господа у серці.

Волошки

(Пісня)

Пригадай собі волошки, наші квіти,

як твоє волосся пестив ніжний вітер…

Вів за обрій п’яну ніч тверезий ранок.

Все минуло… Залишилась в серці рана.

Все минуло, все було, як постріл з лука,

а стріла ще й досі в серці — біль розлуки.

Під вінець ідеш ти з іншим — я не проти.

Та навіщо на весілля мене просиш?

Не покáжу свого болю анітрошки.

На весілля принесу тобі волошки.

На очах твоїх бриніли срібні сльози.

Вже між нами — заметілі і морози.

Йдеш заплакана до шлюбу. Віє вітер,

він за мене тобі сльози ніжно витер.

А як будуть синьоокі в тебе діти —

пригадай собі волошки, наші квіти…

* * *

Ти така, як усі. Тільки очі — замріяні ночі.

Ти така, як усі, та твої найсолодші уста.

Ти така, як усі… А я більше нікого не хочу,

бо в любові лиш ти незрівнянна княгиня свята.

Ти така, як усі. Тільки ти серед інших — єдина!

Ти така, як усі, лишень рівних з тобою нема.

Ти така, як усі, просто вірність твоя лебедина

зігріває обох — й відступає розлуки зима.