Вірші

* * *

класична поза вимагає правил

я в русі бачу колір кольорів

а хто цей сніг не потопить за право

ти хтів горіти ось уже й згорів

та вночі рахувати зорям очі

невдячна справа а у слів синець

прозора казка розпиває клоччя

завдячуй справа й розкришив вінець.

* * *

Ці звуки розквітають в сні лілейно

Я в шумі чую шепіт кольорів

Рожевою сорочкою багряно

Ти в цьому світі встиг зробити що зумів

Ти полум’я пахучий полумнятиць

І у весні гарячий зорепад

Та пам’ять не умре і не зав’яне

І не втече у зорі невпопад

А світанковим степом до світання

Я розлітаюсь осінню в імлі

Від осені світання до чекання

Я чую в звуці шепіт кольорів

Я розвіваю думку світанково

І не заплаче уві сні галча

Цей світ ще не назвався кольорово

Цей світ до долі долю витрача.

* * *

Кожен раз забуваючи промені сонця

Ти шукаєш в пітьмі порятунку від себе

Я розібрана арфа мені до віконця

Ти прийди ти прийди я чекаю на тебе

Ти мій сон уві сні подаруй акварелі

Що на струнах за граю всіма кольорами

Я забута стеблинка маленька піонка

Я кульбабка не дим а туман поміж нами

Розбираючи сум попиваючи каву

Я іду крізь туман до катівні у небі

поглинаючи щастя сумними ковтками

Чи простиш ти мені я чекаю на тебе

Ти мій принц яснокрилий стремління любові