«Зіркова крона яблунева», вірші

 

ЗВИЧАЙНА ІСТОРІЯ

розмокає афіша

під дощем світанковим

все стрімкіше й лютіше

час намотує кола

 

в неї — клопіт і праця

дня бійцівська арена

незаслужене раціо

щем і втома шалена

 

в нього — сутінь чернеча

сум пустелі навколо

самогон самозречень

і нікого-нікого

 

в стрічних ліфтових клітях

в злому плетиві вулиць

їх носило століття —

розійшлись-розминулись

 

і володар всевишній

всього меду гіркого

їм листа не напише

вже ніколи-ніколи

 

голуб снів долітає

їм крізь мури камінні

і доносить дедалі

довші сніння у сніння

 

вже і згадки не вартий —

що ті сцени і ціни? —

незабутній театрик

де б не був — провінційний

 

СКАЖИ ЇЙ

скажи їй — нехай вона спить

у сні неймовірно простою

хай музикою золотою

ще трохи моєю звучить

 

скажи хай вгамує блакить

цей світ нині сонячно синій

ну що тобі боже всесильний

скажи їй — нехай вона спить

 

скажи їй — хай вріже цю нить

хай пристрасть загорне у чемність

безсоння луги нескінченні

нехай не обходить — хай спить

 

скажи їй спиняючи мить

посеред прозорої ночі

нехай моїх снів не лоскоче

цілунками — хай вона спить

 

скажи тайкома не при всіх

скажи їй крізь перші черешні

нехай засинає нарешті

в обіймах невічних моїх

 

ПРО СЕРПЕНЬ

надійде друг ми сядем проти саду

про всесвіт говоритимемо аж

приступить вечір поруч з нами сяде

досліджувати стиглий космос наш

немов зіркова крона яблунева

де нам швидкі роки ладнає час

безмежна плідність саду просто неба

у простоті обернеться до нас

і всесвіт нам відкриється як ясність

на мить щемку відступиться війна

самотність втихомириться і якось

розмова непомітно зійде на

мовчання садом літеплим відлите

у стовбури і крони світові

і яблуко задивлене у липень

про серпень м’яко тупне у траві