«Зіркова крона яблунева», вірші

СІРИЙ ДОЩ

другу ніч у їхніх палестинах

дощ невтомно втому гне на спинах

ящиками з-під боєкомплекту

у окопах стелються проспекти

через дощ ні зблиску ні просвітку

снів не бачить втома й гасне свічка

перед ними ворог і долина

і в окопі море — по коліна

 

в раціях затишшя лише кроки

ворога ввижаються навпроти

чавкає поволі рідна глина

зраджена зрадлива безневинна

прикури мені цигарку друже

якщо є суха чи вже не дуже

висохне і Бог нас не осудить

прикури бо третій не прикурить

 

мокне Елюар з Аполінером

і Ремарк буксує бетеером

хлюпає у берцях рідний дощик

хто тут ближче воїнові хто ще?

сонце зійде завтра чи позавтра

набрякає грубий томик Сартра

дибиться життя його допоки

душу дощ зливає у окопи

 

куля зачіпає сірий сонях

серце гучно гупає не в скронях

а під горлом гупає у горлі

у живім усе ще у ще гордім

після бою будемо радіти

прокляті між нас і книжні діти

посеред Європи — куля й міна

дощ південно-східна Україна

 

МОВЧАННЯ

котрий день візаві —

ти і твої марноти

зв'язки голосові

звільнені від роботи

 

зорі так стали чи

інша якась причина

взявся мовчать — мовчи

біль свій невикричимий

 

слово тобі болить

вимовчане і спите

ніби бджолина мідь

витоплена із літа

 

може колись ночам

правнука чи онука

з воску твоїх мовчань

зліпиться свічка звуку

 

вимовлене за тим

світле вікно обійстя —

спадку мій золотий! —

в світі не загубися

 

РОМАНС

як живеться вам вишня колишня

чи цвітеться чи цвітом іще

ще вам щем верховіття колише

ще вам смуток не ходить дощем?

ще земля вам пливе під ногами

ще нашіптує вам зорепад

те про що я забуду негайно

щойно сонце затопить ваш сад