«Запах фіалки», пригодницька повість

– Бахшиш? – спитав Іса.

Я не зрозумів його і сказав:

– Бери, поки даю.

– Якши! – сказав Іса, поліз у кишеню, виягнув звідти мідний хрестик на шовковій нитці і простягнув мені: – Бахшиш! Тєбє.

Я взяв хрестик у свої руки. І не повірив своїм очам. Це був батьків хрестик.

– Де ти його взяв, Іса?!

– Там. В Каховка.

Я помчав до діда:

– Діду! Дивіться!

Дід  повертів хрестик у руках.

– Де взяв?

– Іса подарував. Десь у Каховці взяв.

– Треба побалакати з Ахметом, – насупився дід.

Ми підійшли до Ахмета.

– Це шо, Ахмет? – сказав дід, показуючи хрестик.

– В Каховка взял, – сказав Ахмет. – Кагда продавал шерсть – покупатєль доплатіл, чтоби я продал дешевлє. Я прадал, а он дал крєстік.

– Це хрестик мого зятя. Він місяць тому пропав у Каховці.

– Бєда, – сказав Ахмет. – Бальшой бєда.

– Це той чоловік, який з вами торгувався? – устряв я в розмову.

­     – Да. Такой настирний. Угаваріл мєня.

– Більше нічого в нього не було?

– Нє знаю. Нам больше нічєго не прєдлагал.

– Все, – сказав дід. – Вертаємося, Ліксандре.

– А сіль?

– Не до солі, – відмахнувся дід.

На прощання Ахмет подарував нам тюк шерсті. Дід запропонував гроші. Ахмет не взяв і почав ображатися. Тоді дід нишком, коли Ахмет на хвилю відвернувся, віддав гроші Ісі і сказав, щоб той віддав їх батькові, коли нас не буде видно.

–  Шерсть легка, не більше пуда. На ній можна спати, а потім продамо і ще буде приварок до ціни.

Ми рушили назад. Я зрідка оглядався. Іхмет та Іса довго дивилися нам услід, аж поки ми не зникли за поворотом. І щоразу, коли я оглядався, Іса махав мені рукою, і я відповідав йому тим самим.

Розділ одинадцятий

Вихор приносить сарану. – Пожежа.  –  Три шляхи на вибір. – Зоряне небо. – Сон.

Попереду на шляху затанцював вихор – спочату несміливо, присідаючи до землі, а далі всмоктав у себе пил, піднявся вгору й шугонув ген у степ. Спочатку він скидався на довгого худого дідугана. А потім перетворився у крилатого дракона, які розпростує свої крила над степом.

– Діду, а правда, що коли вихор здіймається в небо, то це нечистий справляє своє весілля?

– Як у степу – не знаю. А в морі якшо появився вихор – жди шторму. А шторм  це тобі чисто як чортове весілля.

– Страшно?

– Трохи. Коли не зайнятий службою.

– А як капітан у морі знає, куди йому треба пливти, де завертати?

– У нього є така штука – компас. Він показує напрямки світу.

– А правда, шо вітер можна вбити, якшо кинути в нього ножем?