«Я загубив свій капелюх...»

– з часом почала кричати йому зла дружина котра колись позичила у нас п’ять мішків цементу і досі не віддала (а ще її покійний батько у війну допомагав фашистам!) а чоловік відповідав: ці дерева такі гарні що неможливо вибрати на котрім із них вішатися – зрештою одного дня повісилася сусідка на вербі – ну добре: я трохи перегнув не повісилася – померла своєю смертю але п’ять мішків цементу так і не віддала сніг землі і сніг неба коли померла прабаба корнелія випав сніг такий що діватися було нікуди хіба ходити з заплющеними очима вона стояла над піччю варила бульйон і щойно згорнулася куряча кров – прабаба упала а потім пішов сніг жінки шепталися про те як корнеля виходила надвір і – сонячно чи хмарно – проклинала погоду голосно на всі горби і коли чоловіки до цвинтаря розчистили дорогу то обернулися назад і зрозуміли що нічого не розчистили бо ішов не тільки сніг неба а й сніг землі але це таке – буває головне – казав дід петро її син – що сніг із того часу не зупинявся – він кожного дня і кожної ночі йде – а ми й не помічаємо а я питав: як це не зупинився – глянь у вікно там же літо а він відповідав: і нащо ти до школи ходиш?! нічого ти не розумієш байстре никола він виганяв бур'ян і горобців з городу так наче торгашів з храму він ішов до картоплі кукурудзи редиски кропу з такою усмішкою мов до церкви а баба ганя завжди жалілася що він нікого так не любить як грушку ним колись посаджену посеред саду між горіхом і ранетою і та грушка давала найкращі груші він вчив мене сороміцьких коломийок і посилав співати їх бабі за що видавав сирного коника він будив мене уночі подивитися на їжака який шарудів біля криниці або на сову яка пугикала на вершку черешні чи лисицю яка не помічаючи нас паслася у саду діду коли ми зустрінемося я вам за сирного коника заспіваю ще багато сороміцьких коломийок а груша ваша всохла зразу після вас п'яний дід п'яний дід іде з чайної він не хитається але підспівує несе бабі шоколаду з крамниці — аби задобрити але вона не піддасться і довго буде ображатися і їсти на стіл сьогодні не подасть але насправді дід у чайній наївся п'яний дід розкаже мені багато про свою молодість і про те як вполювати ведмедя без рушниці і про бабиних залицяльників а також про те що літа вже не ті потім він вляжеться на канапі й захропе і посеред ночі часто ходитиме пити води і зачепить бабине начиння що розсиплеться з гуркотом на підлозі а баба нервово стискатиме зуби: шляґ би ки трафив анкологіку нехаре ти собачя аби кі очі вілізли аби кі гад на довбню скочів та аби кі пожєріста впекла а він думатиме ика ж уна мене файна — єк красна ружя і добря єк бануш з таков і вмерти в один день не гріх тренос дідової хати ось мить: порожнє все зі стін зняли ікони прапредки зі світлин устали і пішли за ребрами душа б'є в мідносердні дзвони дзвіниці на горі де хмари як воли ось мить: сховався бог за комином із кахель і плаче як малий і кахлі світло тчуть і плаче крізь дощів туберкульозний кашель і кахлі кожен нерв тавром старим печуть аж хата наче бомж хтось вікнам вибив зуби ніхто сюди не йди тут більше не живуть і душі вийшли геть немов дерева з зрубу і впав останній дуб бо то не ваша путь півзливи на даху а пів — стече у вени крап-крапає згори в ікони в піч в кути і тільки щось щемить хрипким вселиким треном сидить на лаві бог сидить не хоче йти шкільні дерева: тополя ложкою копали молоду картоплю аби не розбивати всього куща забирати велику й залишати малу рости але ми підкопували тополю під школою на кожній перерві ми підкопували тополю під школою аби вона впала й зав