«Коли ми зберемося утрьох…»

сповза ранкова позолота

ти – вільна ти не срібний пил

і не солона жінка лота

 

від помідорних берегів

тебе жене південний вітер

до дарданельських пирогів

і далі до арабських літер

пливи лети тобі щасти

ти завжди вміла відпливати

шуліка бачить з висоти

твої камінчики агати

 

і я серед самотини.

все склалося. не потони.

 

***

 

за тобою молодою

ходить темна ніч ходою

трусить місяць над водою

золотою бородою

 

сплять у шибці чорні птиці

твої руки білолиці

з теплим запахом кориці

серед темної світлиці

 

павучки сплітають сіті –

чорні лапки срібні ниті

світлячок з підлоги світить

ти одна мені на світі

 

скільки б я розлук не коїв

будь завжди мені такою

що тремтіла над рукою

наче шепіт за рікою…

 

***

 

господи як це давно було

так наче бути і не могло

школа дитяча музична

парфумами пахла незвично

 

господи звідки вона взялась

директор школи мов сивий князь

борідкою в такт в такт погойдував швидко

ця молода педагог видко

подобалась дідові

                                я ж взагалі

нічого не бачив на цій землі

і тільки молив у Бога

цього мені педагога

і потім у грудях од щастя

тремтіло усе що вдасться

колись

                а тоді розсипалися звуки