З «Недописаної книги»: щоденникові медитації, афоризми…

Усталене місце людини в світі – се як Земля Обітована. Всі про неї знають, але ніхто не розуміє, де вона.

Складається враження, що ми готові пробачити злодієві його успішність, поки він не залізе у нашу власну кишеню.

Чим більше слів, тим більше підтекстів. Чим більше мовчання, тим більше непорозуміння. Отой «золотий перетин», ніби двері в інший світ. Майже неможливо знайти.

Люди дуже часто вірять словам. Треба, аби вони також вірили мовчанню.

Сенс не в словах. Сенс у проростанні до слів. Ось камінь спотикання. Тому нема сенсу говорити. Є сенс мовчати.

Говорити можна, коли витравив у собі звіра. А коли звір у тобі, - мовчи і, якщо вмієш, молись.

Мислить як письменник. Ще би писати навчився.

Повернувся з Русова. Майже анекдотична ситуація: дощ, представники влади взяли традиційні квіти на могилу Василя Стефаника, чекають усіх, які під’їжджають кількома автобусами, дуже неорганізовано. Підходять письменники, і представник влади пропускає нас вперед зі словами: «Прошу письменників уперед». На що я миттєво зреагував: «Ні, ні, дякуємо. На цвинтар ми можемо піти після вас».

Якщо людина з минулого, скільки би вона не підлаштовувалась і не пристосовувалась до нового, її вчинки і слова тхнуть нафталіном.

Більшість сприймає критику як замах на власний простір. А вона, в принципі, розрахована на те, аби в цьому просторі було якнайбільше світла.

Суть критики не в статусі, а в естетичному чутті та світоглядній позиції.

Навіяне Днем Студента. Боюся європейської дискримінації. Все життя більше любив студенток, аніж студентів.

Дискримінаційне. Є жінки, яких знимкувати найкраще до половини. Котрої? Проблема чоловічого вибору.

Не пускайте побут у свій світ. Інакше світ перетвориться у суцільний побут.

Що таке людська пам'ять. Се мільярди дрібниць, які ніколи не згадаєш; десяток дрібниць для родини; дві-три для приятелів чи тих, яких такими вважаєш; і дві-три для того, аби розбудити власне сумління при потребі або ж засунути його ще глибше, аніж залазить туалетний папір.

Спілкування з ким-небудь є конструктивним до тієї межі, за якою починається порожнеча.

Віра і страх обмежують творчу потугу людини, але й водночас стимулюють її. На невидимій межі перетину народжується художник.

Не бійся свого розчарування. Остерігайся розчарування випадкових людей.

Правду не люблять. Її терплять.

Я більше писав про літературний процес, а не про вічне. Хоча знав, на що йду і куди. Як в тому анекдоті: я з тих людей, які були всюди, куди їх посилали.

Завдання автора написати книгу чесну, а не об’єктивну. Об’єктивних книг не буває.

Не лякайтесь чужої правди. Все одно весь вік проживете зі своєю.

Навіть не гендерне. Є жінки, скільки би не слухав про їхні «польові романи», все одно хотів би із нею написати свій.

Ранкове. Він був спокійний, коли спав. А спав він неспокійно.

Мене дивує не те, що ставлячи запитання, я помиляюся. Дивує, з яким несприйняттям реагують на спробу запитань.

Цікавий факт. Пробуєш говорити, а луна все одно викривлена. Що таке мова?