«Засипану листом осіннім, я стежку до себе знайшов...»

***

Її обіцянки чудні,

питання «бути чи не бути?».

Поезія – це вид брехні

і лікувальної отрути.

***

«Заборонено забороняти!» –

триста літ цей девіз на Сорбоні.

Але він не для рідної хати,

тут я з ним, наче злодій в законі.

Можуть легко голову зняти

за грання інтелект-терором.

«Заборонено забороняти!» -

їм на радість, а нам на сором.

Ліпше буду м’яча ганяти,

як вареник – в казан з окропом.

«Заборонено забороняти!» –

що ти мелеш, стара Європо?

***

«Навіщо нам Чехов, Купрін, Товстий? –

питає черговий мудрець. –

Класиків власних є ліс густий,

читай, коли маєш терпець.

А мову москальську топчи у грязь,

і щоб мені без розмов…»

«Аз – букі – вєді…» –

київський князь

вчить нас читати знов.

***

В хащах міфів і брехонь

ледь блима скупий каганець –

то історії правда,

шукай, якщо маєш терпець.