«Засипану листом осіннім, я стежку до себе знайшов...»

 ***

Гаптовано золото-синім

на зраненім серцеві шов.

Засипану листом осіннім,

я стежку до себе знайшов.

Неначе ішов до оглядин,

де вискіпають до дрібниць,

й зіниці терпкі виноградин

вдивлялися в очі зірниць.

***

Обвіє мене листопадом,

листом мене обів’є,

ходить босоніж садом

дитинство моє.

Впаде на трави шовкові

сивий мороз.

Чую у кожнім слові

гомін погроз.

***

Сашкові Філіну

Ще рік прожито – і спасибі,

життя (невивчений урок)!...

І знов я – зернятко у скибі,

у бруньку згорнутий листок.

Глухоніміший від колоди,

якогось дня здригнусь: невже? –

кінь необ’їжджений свободи,

з якого падав я, ірже. 

***

Не поможуть мені словеса,

бо не годні іскриться.

Схожа ти на ясні небеса,

моя скіфська цариця.

Це кохання не знає дрібниць

і не тоне у справах.

Схоже це на збирання суниць

в райських травах.

Там ліси, там п’янкі долини,

не ступали там люди.

Ти гукаєш мене з далини,

тобі трави по груди