«Засипану листом осіннім, я стежку до себе знайшов...»

***

Я не хочу з тобою розлуки,

з піснешумом святої ріки,

тут дерева, як татові руки,

і, як мамині очі, зірки.

А шляхи, мов текучі судини,

нас у світло несли і в пітьму.

Лиш в листах повертали сюди ми,

та нема вже писати кому.

Прочиню тихо двері у сіни.

Рідна хата стріча мене знов.

На іконі – лице України,

я до неї молитись прийшов.

***

Чому тривога б’є до серця?

Не розумію, в чому суть…

Сади цвітуть, як на пришестя,

як на війну, сади цвітуть.

Стискаю міцно твою руку.

Не говори.

Мовчи.

Зажди.

Сади цвітуть, як на розлуку,

як на прощання

назавжди.

***

Ідуть бої.

Загинув смертю хто там?

А хто не здав випробування тест?

Війна минеться,

й знову патріотам

на плечі звалять виструганий хрест.