Оповідання

     
Тим часом Коцько засвітив в підвалі світло і взявся до роботи: повідсовував слоїки, бутлі, відкинув цератові вкривала і в спорожнілі ящики почав перебирати повненькі бульби. Якийсь час робив це сам, але підійшла дружина, паузу мовчки посопіла, і продовжили діло дружно разом. Робота заспокоїла бабцю, але лиш наполовину.

      — Боже-Боже… То від земні видирвано тай підоймлено на поверхи — слабе, бліде, їст з усєких кольорових коробок тото сухе храбустині… Земня їм скорше бруд, ніж годівниця. …Коцьку, п’єтий поверх — не дев’єтий, але доста високо, правда?

   — Йо.

      — Я з балкона єк раз подив’юси вдолину, то поки там, здає ми си, шо ціла кватира дес сунетси и шо скоро гепне. А їм хоть би шо: єк ни в тиливізори, то в тому компутири… Слухай шо: а в ящіках ни було сортових записок, єк того року? Ци малі ни зважєли ни на шо?

      — Папірці пріют, и я сегороку понадписував на ящіках — такі на дощічках. В’ни просто ни знали, а в потемку шо тут вздриш!?

      — …Тий я, ади, кажу, шо Назарко, єк бирило вімахав, а скаче по яблинках — лиш фоста бракує. Я вже тобі ніц ни казала, би-с ни злостивси — висне на галузю, а одну такі вломив…

   — Де вломив?

      — Ий, меш видіти. …Трєсе листі з черешень, кажу: «Назарку, осінь сама й’го поскидає, увожєй на гілє, бо то дідик кохає». А він єк варіят. …Мені ші й тепер перед очіма розпатрані квітки у квітнику — кімуєш(?), єк він малим побив усьо бучком — гравси в їкогос рейжера. …Тепер грає павука. …Штирнаціть років — то велика дитина. Черевики — сорок третий, а розум — на двацєтому загальмував.

   —  Тарахкотиш! Ни могла сама піти дати барабулі?

      — Мусіла свини ріхтувати! …А Люська кочєєси в купі листу — єк мала кутюжка. …Йой, міскі — то міскі: єблука не їдє, а лиш обцільовуют: вкусило-ни-вкусило — и кинуло одно в другого. Кілько говоритси: кинь кочєн у видро — дамо свини, бо сегороку ниврожай, шо й худобі гляба шо дати… Ой, бойє! Заздріла, шо б’ютси навіть рваними яблуками з кошіля. А паданиці їх ни цікав’ї, хіба копнути. …Каміня в сад понакідали з шутрової купи коло будови, йкогос патичя. Бахури бахурами! Їм шо ліс, шо зарінок, шо наш сад — однако. …Вже й так боюси шош дуже казати, аби ни сприщилоси котрес. Люб’ю їх дуже, але єк то таке ниґаздівске — шляґ траф’єє. Нираз послушні, ни лутаві, а нираз… Ни знают ріду, ни розуміют волі — тимой роб’є збитки. …Єк у склепі всьо купуют шоднини — то йо, а єк то саме на свому городі — вже їм забагато. Ніц не мают гадки, шо осінь зиму годує, або… й цілий рік. …Та же стараєси їм, єк собі: и свиню вигодовуєси, и городнини, и садовини, и грибів, и афин.

      — Ади — по роботі! — дідик повисаджував на дві купки ящик на ящик, а зверху трохи менші з синьоочкою. — Тепер у нас насінні барабульки, нівроку, найліпші, ни рівня тим, шо діти спожиют. Ці май бирші від тих и нарік мают дати добрий урожай. Ану, умисне будемо видіти. Гадаю, шо то ші на ліпше війшло. Гай, ходім, бо я би вже далі вечерів...

      Господарі помалу повибиралися на світ Божий, погасили світло, опустили ляду, вийшли з піддашшя на звечоріле подвір’я і засторопіли: зять з внуками вибирали з свого «мерса» злополучні кульки. Бабця аж сплеснула в долоні.

      — О Господи!.. Тарасе, шо є? Йой-йо-йой, та нашо ви то приперли назад? Назарку, Лесько?..

      Зять явно був сердитий — не договорював. Діти бігом попритуляли кульки в ряд на призьбі, мовчки виструнчилися коло тата. Дідик, чухаючи за вухом, безслівно підійшов до зятя, поздоровкався за руку.

      — …Хоть би був позвонив — де перти це назад сотку кіломитрив?! Бензини спалив, шо мож удвоє бирше барабуль купити. …А ми тут за цей чєс видобрали насінної з видкладеної на їду.

      — Та… діло не в картоплі. Мусів прокатати, тобто… закріпити урок. А ви чому мовчите? — підштовхнув старшого.

      — Бабцю, дідику, вибачайте. Ми не хотіли зробити зле. Ми, може, недослухали… Вибачте нам. …Тату, їдьмо — мені ще уроки на завтра робити.

   — І мені…

   — Барабулі кладіт назад у багажник!

   — Ні-ні-ні, цей раз — ні. Десь другим разом…

      — Ай, будьте розумні… Коли буде той «другий раз»? Хоть, ади — пора вже всім разом побути.

      — Ой, не можу сказати: докінчуємо об’єкт, робота позмінна, самі розумієте, що й у вихідні… і часто не співпадає… Та й до зими повернуло. Не знаю. Зідзвонимось…

      Бабця Ганька дала волю сльозам, коли зятева машина  зникла за сусідськими хатами. Аж при вечері її прорвало до мови.

      — Чо’ я така дурна? Ци світ дурний? Чим дужче хоч, аби було гараздом, тим борше в’но обертаєси назистріть. Але Бог видит и… Бог добрий. Коцьку, я ни доказала тобі, шо діти запали на старовіцке по ескурсії до Польщі. Там усьо старе в моді, в добрій ціні. Але наші збирают ни на торги, а до домашного музею. Хочут аби всі виділи, чим жили їх предки. А файно, правда?  …Тий я, ади, дала малим старе желізко з поду — то-то мамине, шо у віно мені перейшло, шо вуглім грілоси. Ші свічник-трійцу, шо забув рахунок рокам у запічку. Тий у даху серед дрантя найшласи сорочина: не знати котре й коли носило, бо вишитє гет давне. Тий такі там валєлиси нидорвані, з білої вовни — фа-айні, з віплетеними узорами жіночі рукавиці… Кімую, шо такі плела ші моя баба Єлена. Уни такі раді були тому, шо ну! Забрали и просили шє. Їх ші й старі документи цікав’ют! …Але не всьо видразу. Добре, шо я не пустила їх до того дерев’єного чомайданчика, шо пид куферком спрєтаний. Там є шош и знимок, и бабині зґарди з пацьорками, и паперів за контрибуцію та за позики… Ой, там ші є! А я дес зроб’ю ґлєджіного сиру, такого, єк уни люб’є, тий пидберу їм стареччіни… А ші, бойє, дес є пара коновочок вид гуслінки… То файно поскладаю, тий поїдемо у Франківск, ми самі давнічко вже там не були. Ади, з Федем поїдемо, бо єму по роботі туда дорога ураз. …Шо, може, зле кажу? 

 

 

Словничок гуцульського діалекту:

 

Ади — вигук здивування чи підтакування: о, дивись, бач, поглянь

Афини — чорниця

Бахур — хлопчик, підліток, пустун

Бирило — високий, гандрабатий (хлопець)

Бойє — мало не забув

Водно — завжди

Вуглі — залишки ватри, жарини

Горнец у дротєнци — глиняний горщик, обснований дротяною сіткою

Гуслінка — кисле молоко

Ґлєжіний сир — сир зроблений за допомогою «ґлєґу» (вмісту шлунка молоденького теляти)

Дах — піддашшя; дах

Жґребло — спеціальна металева щітка для розчісування шерсті та чищення коней і корів

Заздріти — замітити, помітити

Запічок — лавка біля печі для спання

Зґарда — жіноча нашийна прикраса

Здає ми си — мені видається

Кімувати — пам’ятати

Коновка — дерев’яна посудина для води або молока

Кочєн — качан

Кутюга — собака

Куфер — скриня

Лутавий — неслухняний, впертий, непривітний

Ляда — дверцята при вході на горище чи у погріб

Пацьорки — намистини, бісер

Пивниця — підвал

Під — горище, стрих

Прєтати — ховати, накопичувати щось

Рєд — порядок

Ріхтувати — готувати їжу

Тимой — тому

Ураз — щоразу

Храбуст — верхні листки капусти

Шляґ траф’єє — велике переживання

Шпагат — чавунна плита на грубці, пічці, де варять їсти