п'ятниця
«Пустельник», повість
- А Микола?
- Олігарх. Тобою прикривається і прибирає до рук, шо треба й не треба.
- Мною?
- Не слухай його. – Надька стала над чоловіком, і той зіщулився. Але вів далі своє:
- Свобода псує. Вчить не чекати, а брати.
- Ти всьо життя прочекав, і шо маєш?
- Те, шо й мав. Нічого не має тілько скупердяй. І багач, поки не нажереться.
- Я вже нажерся. – Сергій перекинув скористаний рушник в кошик і глянув на дітей. – Мушу йти, бо заговоримося.
- Ти завше шось бовкнеш… – Надька підняла над головою чоловіка худенький кулачок і схлипнула. – Так гарно сиділи.