«Смарагдовий ґудзик або пригоди зненацька», повість

Повернення та ще одна несподіванка

Ворота були розчиненими навстіж. У дворі перед палацом на друзів уже чекали. Пані Гниль гладила Носа по маківці, а Чаклун поважно крокував туди-сюди. Побачивши Артема, він промовив:

— Ось те, що ти шукав. Він упав у вагон дерев’яниці, коли ти летів у хмаркове місто. А потім його зауважила одна допитлива птазна. У неї ж виявили веселковий пристрій. Поклади страх у надійну кишеню і більше не губи!

Птах підійшов ближче до хлопця і дзьобом поклав на простягнуту долоню маленьку сіру грудку з відростками різного розміру. «То ось, який він — страх!» — подумав Артем, уважно розглянувши її. Наче відповідаючи на його думки, Чаклун промовив:

— Так, це твій страх. Він може рости та зменшуватися, змінювати форму і колір, вростати своїми відростками у думки та навіть серце. Такий от людський страх… Ну, а тепер ми можемо вирушати. Вітерець полетить зі мною над Чорним лісом. А вас, зі щедрого дозволу пані Гниль, віднесе Ніс.

Стара леді кивнула і вказала рукою на спину Носа. Артем цього спочатку не помітив, але на тварину було одягнуте сідло зі зручною шкіряною ручкою для того, щоб вершник міг триматися.

Хлопець поклав свій страх у кишеню з блискавкою на лівій нозі. Та перед тим, як він заскочив у сідло, до нього підбігли слуги-дровенячки із шорсткими щітками та почали наполегливо чистити одяг, руки та навіть волосся гостя. Артем кричав: «Досить!» та всіляко пручався. Але дровенячки свою справу знали, і поки не була відчищена вся засохла багнюка з одягу та витрушена вся пилюка із волосся, Артем не зміг поставити ногу у шкіряну петлю, що висіла на боку Носа, і сісти у сідло.

В останню мить Артем згадав про підпис на дозволі та кинувся діставати документ із правої кишені. Він простягнув папірець старій леді, але вона не мала із собою ні ручки, ні чорнил. Пані Гниль покрутила головою, намагаючись щось придумати.

— Гадаю… дещо я можу зробити. Папір же робиться із деревини.

Вона взяла рукавицю на правій руці за пальчик і потягнула. Рукавиця знялася, оголивши тонку, зморщену, аж чорнувату руку. Взявши аркуш у ліву, кінчиком довгого гострого нігтя правої долоні вона видряпала свій підпис і повернула документ хлопцеві. На папері лишився чорний вигноєний слід. Артем здивувався: не кожного дня випадає побачити такі дива!

Хлопець склав аркуш та обережно повернув у праву кишеню з блискавкою. «Як добре все-таки мати багато кишень. Є, куди складати й ґудзики, і страхи, і документи» — подумав хлопець. Потім подякував пані Гниль і попрощався.

— Хай щастить! — промовила стара леді та злегка поплескала Носа по блідому боку.

Тварина напружилася, вигнулася та помчала.

Як на істоту з досить короткими лапами, Ніс розвивав напрочуд високу швидкість. Скоро пірнули у Чорний ліс і понеслися у суцільній темряві. Тварина вміло ухилялася від невидимих дерев, певно, відчуваючи їх своїми вусиками. Чулося тільки шурхотіння рослин від м’якого бігу та зрідка крики наполоханих місцевих мешканців. Із часом ці крики стали різноманітніші, ліс рідшав і світлішав. Дихалося легше.

І вже скоро наші мандрівники опинилися на знайомій галявині біля чарівного озера та Зеленої Душі міста. Артем утішився. Він зістрибнув зі спини Носа та лагідно подякував гігантському землекопу за доставлення. Той улігся відпочивати на тому ж місці, де стояв.

Хлопець гуляв уздовж озера, чекаючи на Чаклуна та Вітерця, коли раптом почув якесь мугикання. Людиною він був допитливою, тож, звісно, пішов на звук. Яким же було його здивування, коли він знайшов джерело мугикання! Він не вірив своїм очам, що бачили іншого хлопця, рослинами припнутого до дерева. Гнучкі зелені стеблини міцно притискали тіло бідолахи до стовбура та густо-густо обплітали його з голови до ніг. Так густо, що геть було навіть намагатися роздивитися обличчя.

— Привіт, — здивовано промимрив Артем, у відповідь почувши слабеньке «мугу». Бажаючи хоч трошки вивільнити рот полоненого, Артем із чималим зусиллям розплів стеблини. Але в ту ж мить, коли частково побачив обличчя бідолахи, стеблини випали з рук.

— Сашко? — ледь зміг видавити Артем. — Що ти тут робиш?

— Це що, Сашко Зла Дика Мавпа? — вирішив уточнити Топі Лоп. Артем кивнув.