Вірші

***

не важливо насправді
хто кому є і ким
важливо лиш хто ти
з якої прийшов ріки
важливо лиш де ти
з чим прийдеш потім у дім
коли стане відомо
хто кому є і ким

***

Бо їй ні з ки́м так, як зі мною не болить!
І не важливо де і як ми з нею стрілись.
Одне турбує, що настане мить.
Коли і в мене вцілять схожі стріли.
І їй ні з ки́м так, як зі мною, не до слів,
З яких складаються осмислені розмови.
В яких буває радість, розпач, гнів…
Бо їй ні з ки́м так, як зі мною
знову.

***

З доріг час від часу повертаються вірші,
Розквітає відтінками тло на фото.
Кожна хвилина стає враз колишньою.
Добре, що в поглядах стільки тепла й турботи!
Можна їхати довго, головне не тікати.
Кінцева єдина — двоє воріт, напевно.
Щоб жити у світлі потрібна й для тіні межа. Та
Бачити знаки — це те, що для інших таємне.

***

Небо над містом туманами де-не-де,
В ньому побільшало сонячних кольорів.
Я починаюся зранку поміж людей,
Серед цілого всесвіту, в світанковій порі.
Починаюся з того, що готую тепло,
Щоб виросли вірші, розвіялися в юрбі.
Починаюся з наміру множитися добром
У кожному серці, передусім — в собі.
Міцнію в деталях, складаю з дрібниць
Радість, яка у тілі вивершує силу й дух,
Волю, що вища за журавлів та синиць,
Надію, де обіцяв розквітнути, як зійду.
Я починаюся з віри — думки визначають стан,
Що Божий Син недаремно за нас воскрес,
З істини істин, яка невимовно проста:
Жити, по змозі, в любові. Взаємно й без.
В місті моєму солодко пахне весна,
Загартована вітром, подовжена гарним днем.
Я радію тому, що у всьому Тебе пізнав,
Що вічне ніколи в наших серцях не мине.

За мотивами вірша Сергія Татчина
«Небо над містом помірно холодне й бліде»

Не тремти!

Не тремти!
Він не менше за тебе
Боїться
Втратити те
Що
Займає
У серці
Його
Найбільше
Місця