Вірші

***

Приходиш тоді, як сполохане світло,
Втомившись за день, спокоює тіло чаєм.
Приходиш тоді — і ніде тут правди діти —
Коли гірко всередині чи надзвичайно.
Приходиш любити, ділитись теплом,
Обіймати і гріти, вірити в дні прийдешні.
Приходиш помножити нашу любов.
І довершуєш радість, мене довершуєш!

Хто я сьогодні?

— Хто я сьогодні, питаю себе
Перед дзеркалом.
— Той, хто був учора, — відповідає
Внутрішній голос.
— Але ж мене вже немає вчорашнього,
Як, власне, й учора уже немає.
— Тоді той, хто буде й завтра.
— Але до завтра ще дожити треба,
Воно ще не настало — зітхаю. —
То хто я сьогодні?
Голос мовчить.
І лиш очима усміхається.

Вона тримається на людях

«вона тримається вірності,

яка була»

Сергій Жадан
Вона тримається на людях такою, якою була,
Вкрай рідко своєму норову дарує свободу.
В клапанах серцях потоки її тепла
Досі змішуються з весняним снігом та льодом.
Вона любить його, як маленьке голодне щеня,
І сама собі це увесь час повторює,
Коли в серці безмежне тепло́ виростає щодня —
Розливається те́пло хештеґами у історіях.
В ті хвилини, коли залишається вдома одна,
Як життя відгороджується з нею ровами,
Вона чудово розуміє, яка цих стосунків ціна
Й далі говорить до нього простими словами.

***

Ти не думай, що ґрати врятують
Тебе від втечі,
Коли будеш ходити по лезу
Стальних ножів.
Ти не думай, що думкою можна
Все заперечити,
Перекреслити вчинки свої,
Як чужі.
Але думай про те, що є сила
Духу.
Що є час, де й каміння
Стає піском.
І він тягне тебе до світла
За вуха,
Яке не хочеш показувати
Нікому.