«Загублене й віднайдене», вірші

***

Ні теплих снів, ні вічних трьох доріг,

Лише примари білі в чорнім томі.

Там ми були. Здається, ледь знайомі,

І кожен думав, ніби переміг.

Неначе сніг, розтанув оберіг,

І на догоду заздрісній сіромі

Кохання у Харона на поромі

Кудись пливе крізь аутичний сміх.

Тут за каноном має бути кода!

Летить моя печаль сивоборода

Опукою до вицвілих небес.

А там, де твій безмежний маргінес,

Нікчемна, звіртуальнена свобода

Тремтить в кутку, немов побитий пес.

Міські акварелі: вигляд з вікна

Від сонця мружиться вікно,

В куточку горлиця – сльозою.

Відклавши палиці, мов зброю,

Діди товчуть у доміно.

Мов уповільнене кіно,

Тече життя переді мною.

Дітиська, наче горобці,

В піску скубуться галасливо,

А матері смакують пиво,

Гризуть підсолені хлібці

Й очима ловлять промінці,

Що з листя мликають грайливо.

Автівок жорна крешуть дерть

З багна сухого і бетону,

Німу беззахисність газону

Перевертають шкереберть.

І навіть хтива Пані Смерть

Куняє, звісившись із трону...

Та головне у небі – «не».

Мине хвилина і розлого –

Автограф збудженого Бога –

Круче́на блискавка мигне –

Не зауваживши мене

І не позначивши нікого...