«Повість про чотири квітки»

Сюрреалiстичний авангардно-ар'єгардний
панк-експеримент про кохання з неосимволами 
в бузкових, зелених, чорних і рудих тонах, 
з безбарвним прологом
і кольоровим епілогом

Она не страшилась возмездья,
Она не боялась утрат.
— Как сказочно светят созвездья!
Как звёзды бессмертно горят!
(К. Бальмонт)

И к знакомой мелодии ухо готовь,
И гляди понимающим оком,
Потому что любовь — это вечно любовь,
Даже в будущем вашем далёком.
(В. Высоцкий)

 
Безбарвний пролог

ЧОТИРИ З ЧОТИРЬОХ

Посеред порожнього Міста йшли чотири подружки...
(Насправді-то Місто аж ніяк не було порожнiм. Але що цим дівчатам якісь зайві сто мільйонів або навіть сто мільярдів осiб! Їх неначе немає.)
...Не те щоб вони були затебеувогоньiводу або подайвбiдiруку. Просто подружки. Трохи більше, ніж звичайні знайомі, але набагато менше, ніж вірні товаришки.
Найрозхристанiша крокувала попереду і горлала на всю вулицю, закинувши голову і широко роззявляючи яскраво намальованого рота:
— Ви тільки подивiться на неї! Вона ще не давала жодному хлопчику відпити зi своєї скляночки! Подивіться на цю недоторку! Або ти жаднюга, ге? Просто жаднюга? Жаднюга, жаднюга!
Скромна тиха дівчина, у бiк якої насмiшниця, не соромлячись, тикала пальцем, йшла сумовито похнюпившись, немов пленталася під конвоєм.
— Ну чи не соромно тобі, недоторко?! — кричала та, що йшла попереду, розбещено присідаючи і викидаючи далеко уперед криві ноги в наймодніших чоботищах.
— Соромно? Зiзнавайся!
Недотика-жаднюга продовжувала йти мовчки.

Роздiл бузковий

ЯК РОЗА ЗАПАЛА НА АЗОРА