«Адмірали мого міста», диптих

Вікторія Виходцева

 

ІІ

Три «Святих Павла» адмірала Ушакова, або Привид — це на щастя

 

Віка обережно висунула ніс із намету. Вона вже разів сто пошкодувала, що погодилася переночувати в ньому. А все це — через подружку Світланку. Ось вона спить собі, ще й усміхається вві сні.

«Їй добре, вона звична, — подумала Віка і стенула плечима. — А мені б зараз у тепло та затишок».

Дівчинка вислизнула з намету та мимохіть замилувалася краєвидом, який відкрився перед нею. Серпневий ранок опустив туманну димку над Дніпром. Свіже повітря та величезний простір заворожували.

Гордість не дозволяла Віці тихенько пробратися на дачу і згорнутися клубочком на зручному ліжку: капосний Назар, старший на півтора року брат, усе життя буде з неї насміхатися. Ночувати в наметі — це був спір, який треба було виграти і втерти носа братові.

«І що в ньому знайшла Світлана?» — міркувала Віка, спускаючись до Дніпра.

Те, що Світланці подобається Назар, знали, мабуть, всі у 6-А класі, за винятком самого Назара: він, окрім своїх макетів кораблів, більше нічого не хотів помічати.

Віка вмилася прохолодною водою, потягнулася і…

Вона так і завмерла з роззявленим ротом: із туману виринув і величаво проплив перед нею стародавній корабель на піднятих вітрилах. Три щогли хизувалися білосніжним убранням. Чавунні гармати загрозливо витріщалися зі своїх портів. Над кормою та на грот-щоглі майорів стяг: на білому тлі — синій діагональний хрест. Перші сонячні промені виблиснули золотом на поясній фігурі, що прикрашала носову частину.

Безшумно корабель проплив перед наляканим дівчиськом і почав занурюватись у туман.

Перед Вікою промайнули вікна верхньої галереї та випуклий двоголовий орел в обрамленні знамен. Під нижніми вікнами виднівся напис: «СВ. ПАВЕЛЪ». Востаннє тьмяно виблиснули золотом літери назви та візерунки на гербі. Туман нарешті поглинув усе.

Дівчинка аж тепер змогла поворухнутися і глибоко вдихнути. Серце калатало, а в роті пересохло. Тільки вчора ввечері, сидячи біля вогнища та наминаючи шашлик, вона з подивом та недовірою слухала брата, який розповідав жахастика про привид-корабель, що з’являється на Дніпрі та забирає всіх дівчат.

— Назаре! — крик дівчинки розбудив мирних дачників та переполохав усю живність навкруги.

Бабуся, Назар і Світлана довго заспокоювали Віку та сусідів. Розповіді дівчинки ніхто не повірив.

— Наснилося щось, — бурчали сусіди, зачиняючи вікна.

Тільки бабуся здивовано перепитувала, яка саме фігура прикрашала корабель.

Назар спробував швиденько намалювати судно, а потім поліз до Інтернету.

— Віко, Світлано, дивіться! Корабель «СВ. ПАВЕЛЪ» дійсно існував, і його капітаном був Федір Ушаков. Назву цьому кораблю дав сімнадцятого серпня тисяча сімсот дев’яносто сьомого року імператор.

— Сьогодні ж сімнадцяте серпня, — здивовано сказала Віка.

Бабуся зі світлим сумом (дідусь зараз перебував на лікуванні після складної операції) подивилася на дітей і мовила:

— Ваш дідусь теж був капітаном, і дуже поважає морську історію Херсона. Існують історичні дані про три кораблі Ушакова. Цікаво, що всі вони носили назву «СВ. ПАВЕЛЪ». Про це колись розповідав вашому дідусеві його дід. Тому, мабуть, чоловіки нашого роду не можуть жити без кораблів.

Бабуся лагідно всміхнулася до Назарчика, котрий прочитав з Інтернету:

— Федір Ушаков розпочав кар’єру на кораблі «СВ. ПАВЕЛЪ», охороняв торговельні судна впродовж трьох років. Згодом під його командуванням опинився військовий корабель із такою самою назвою. На ньому Ушаков одержав три величні перемоги. Це судно завжди було у центрі бою і захищало інші кораблі. Останній свій морський шлях Ушаков провів на однойменному кораблі. Федір Федорович дуже любив свої кораблі і важко прощався з ними, коли їх списували на дрова.

Страницы