«Не бігай за білками», оповідання

– Це була швидше пропозиція. Я порад не даю.

– А хто мені колись сказав: не бігай за білками? – нагадала я тітці.

– Коли я таке казала?

– Давно. У парку.

– Не пам’ятаю, – сказала вона.

Не пам’ятає вона… А я завдяки їй вже майже навчилася не метушитися даремно, вже майже не беруся розв’язувати те, що не надається розв’язанню. Вже майже погодилась, що надмірна активність у багатьох випадках лише шкодить, і не варто випереджати природний хід подій. Вони самі визріють і складуться. Часом достатньо лише слабенького, схожого на азбуку Морзе, сигналу – хай навіть схожого на постукування горішків. Або уважного погляду на людину, що випадково опинилась поруч. Навіть якщо вона на перший погляд видалася кумедною.