«Невизнаний київський блукалець», есей про Аттилу Могильного

Для мене Аттила — це і є Київ. Те місто, де я народився, де живу і де, швидше за все, колись помру. А любити цей нестримний організм (так, він буває цинічним і метушливим, як ми виснували на початку!) навчив мене якраз пан Могильний.

Думаю, кияни днів прийдешніх мусять пам’ятати доробок Аттили — напрочуд важливу віху у становленні літературного обрію Києва. Зі свого боку, щиро дякую поетові за те, що навчив і мене усміхатися випадковим перехожим, а ще — за нестримну любов, що нею повнилася вся його творчість і, либонь, якої стане ще на багато-багато поколінь наперед.

Маємо пам’ятати...