«Почування Почайни»

ПОЧУВАННЯ ПОЧАЙНИ

 

Не так цікаво, чи в Почайні

жило насправді Чудо-Юдо,

що потім звали – Змій Горинич,

і чи Добриня-воєвода,

що Володимирові-князю

був рідний дядько і опора,

зі Змієм бився саме тут…

 

А цікавіше – ще давніше:

наскільки родичі близькі нам

жили тут в другому столітті

до нашої (це ж треба!) ери,

чиїх 66 домівок

вже розкопали копачі?

 

Й чому поселення те давнє

трьома овалами постало

отут в часи зарубінецькі,

а в… восьмому столітті зникло?

Чи так Почайна із Дніпром

несамовито розливались,

що підштовхнули старожилів

десь вище – аж до княжих гір?

Чи інше щось часи порвало? –

хоч натяк дай мені, Почайно.

І чи була ти нашим Стіксом

(Смородиною, Вогняною),

чи розділяла нам світи

перш, ніж Йорданом нашим стати?

 

 

ПОЧАТКИ ПОЧАЙНИ

 

Тому й Почайна, що почався

від неї весь новітній світ!..

Тому й печаль, тому й печаль ця,

що тут губився річки слід.

 

Чи в землю так сама ховалась

від нас, як від більшовиків,

чому зникала чи каралась,

чи плентала серед віків?..

 

…Коли до себе нас допустить

між темних схронів-берегів,

хай діти човники запустять –

заради прощення боргів…

 

Хай паперовий наш відчалить

та допливе таки в Дніпро,

й не стане баржою печалі…

Хай видибає на добро.

 

 

ЗАМІСТЬ СВІТЛА – ЦВІТ

 

Коли під моїм балконом,

у затишному кутку,

як завжди, першим у Києві

зацвів абрикос,

увечері третього квітня

на всіх Ново-Біличах

пропало освітлення.

Знеструмленими були

зо три десятки будинків.

Печально, що в двадцять першім столітті

таке ще трапляється

в європейській столиці,

але цілком земний абрикос

разом із небесними зорями

так підсвітили ніч,

що цей дивний збіг

став Божим дарунком.

Інакше можна було проґавити

світло природи в гілках-гірляндах

й природне світло небес.

 

Весна 2017 р.