«Прийшла у світ, народжена у росах...», вірші

 

#

Час обійматись нестримно,

Час ухилятись обіймів.

Щось небезпечно незриме

Стало меланхолійним.

 

З лівого боку озветься,

Спогадом вдарить під ребра.

Хтось називає це серцем,

Серця мені не треба.

 

Вже за моїми плечима

Всі коридори й пасажі.

Просто сумними очима

Ти дуже схожий на Справжнє.

 

Стій! Не воюй проти долі,

Ніжність - вона незборима.

Внутрішнім проявом болю

Міцно закоханий в рими.

 

#

Пробач мене, бо я не можу

Себе пробачити за все.

Журбою душу відморожу,

І світ снігами занесе.

І буде сум колоти пальці,

Аж потече гаряча кров,

Тоді зима на білих п'яльцях

Із неї вишиє Любов.

Й вона впаде сліпа і боса

На білу плахту лютих днів,

Залишена на ґвалт морозам,

Не знайде слів, потрібних слів.

Холодний вітер біль остудить,

На рани випадуть сніги.

Та ми ж з тобою просто люди

Із крові, плоті і жаги!

Наш гордий шлях страждань і зречень

Не має гарного кінця.

Промінчики, весни предтечі,

О, розтопіть же нам серця!

Щоб ми такі на відчай хворі

Страшенну визнали вину.

Заплачено всесвітнім болем

Кохання справжнього ціну.

 

#

Тому що Львів прощається дощем

І залишає в серці теплий щем.

Тому що ти іще в мені болиш,

Та наша тиша - краща тиша з тиш.

Тому що на холодний мокрий брук

Безшумно впав пожовклий раптом крук.

Тому що восени це інший Львів: