«Прийшла у світ, народжена у росах...», вірші

#

Прийшла у світ, народжена у росах,

На зламі двох важких тисячоліть,

Які звучали дивним суголоссям

Майбутніх щасть і здійснених жахіть.

Та я була дитинно дуже щира:

Не бачила недоліків і вад,

В моєму світі лиш лілово-біло

Бузок дививсь на перший зорепад.

Душа моя, задивлена у зорі,

Приймала всю існуючу любов,

І в неосяжних почуттях прозоро

Вмирало зло й народжувався Бог.

Я так росла, робила перші кроки,

І стверджувалась в слові - Я ЖИВА.

Надавши сенсу кожному листкові,

Мені під ноги слалася трава.

У неї все так зелено і просто:

Чекай дощу, бери у нього сил,

І проростай, здіймайся аж до сонця,

Неначе вічним буде небосхил. 

Мене любов ненависті не вчила,

В людини просто все як у трави:

Чекай дощу, бери у нього силу,

І скільки духу вір, кохай, люби.

#

Підвладна слабкощам сліпих емоцій,

Торкаючи останній білий сніг,

До тебе в сни прийду легка і боса.

І обтрусивши зорі з голих ніг,

Я засміюсь. Ніколи не сміялась

Так трепетно, що страшно аж вдихнуть

Тії зими, що нам під ноги впала,

У сіру землю поховавши лють.

У світлих снах немає місця люті,

Несповнених бажань і зла нема,

Лиш очі наші, мов ланцем прикуті,

Питаються в душі. Душа не зна сама,

Що це таке. Словам яких поетів

Вдалося це зловить і записать?

Щораз Шекспір вмирає над сонетом,

Щоб у наступних знову воскресать.

Тож кожен вірш - це свято воскресіння,

А кожен сон - це бенефіс єства.

Так пророста невидимим корінням

Любов у душах крізь усі слова.