«...Сьогодні тільки ми...»

***

ми в механізмах –

беззубі й малі,

 

кожен твій крок,

нещадний і вбивчий,

лишає глибокі могили в землі,

лишає притоптані квіти

і вірші

 

кожен наш спогад –

ікона пустель,

кожен півкрок –

домовина примарі

 

лишай без кисню мої квітники,

лишай по веснах

бездушний гербарій.

 

 

***

коли дні рахуватимем разом,

ти живитимеш мій двигун.

стане руба останній пазл,

і слова наберуть вагу.

 

коли я цінуватиму дотик

не за камінь, а за плоти,

і акорди горітимуть всоте

твоїм подихом золотим.

 

я думки не проллю крізь сито,

я нових не візьму з полиць,

я краплинами буду пити

святу воду твоїх таємниць.

 

 

***

Я тебе не кохав –

Здалося!

Я тебе не любив –

Минай!

 

Мої квіти посохли в осінь,

Скам’яніла жива стіна.

.......................................................

Відхрестились рими зурочень.

На остінках серцеві раби

Поховались у кокони ночі.

Я кохав тебе чи любив?

 

Прогнили самоти помости,

Та чи вдосталь коханню трун?

Небо вдарило

                                колом шостим

Поспіралився вбивчо струм.

.......................................................

Тепер іншим серцеві кряжі

Прострумує твоя рука,

І хай той,

хто на шлях твій ляже,

Так, як я, тебе покоха...