«Те, що відкриває безодню», рецензія на книгу Ганни Костенко «Те, що позбавляє сну»

Петро Сорока

Це письмо ускладнене, герметичне і затемнене, його сенс здобувається більш інтуїтивно, ніж логічно, а неповторна індивідуальність авторки в тому, що вона все сприймає по-своєму, все прагне переломити крізь призму власного незвичного (звичайно, схибленого, з погляду усталеного способу мислення) бачення: коли учуднено, коли гротескно, коли перевернутим догори дригом, але завжди незвично і небуденно,  з чималою дозою сарказму, чорного гумору і грубого раблеанства. «За вікном блював дощ», «Дощ прискав слиною в вікно», «Смерділо мертвими ембріонами і горілкою», «Я вийшов на вулицю, де брасом плавали калюжі».

Цікаві й повні незвичних знахідок також характеристики діючих персонажів, своєрідні штрихи до їхніх портретів, що не мають нічого спільного з реалізмом:

«На її пласкому тілі було багато слідів від чужих дотиків… Усюди щілини. Уся була в щілинах і дотиках».

«Оголена ставала в потрібну композицію рухів».

«Він був старим, але не мав відповідного кольору старості».

 «Тим часом на сцену вибіг інший хлопець… Такий худий, що видно всі його парні органи».

«Високий, з довгим волоссям і дивакуватим зеленим обличчям».

У романі три розділи: перший і третій від імені юнака-художника, другий – від дівчини. Молоді оповідачі нічим себе не обмежують, не стриножать, покладаються виключно на волю своєї уяви і йдуть за нею, а це забезпечує все нові й нові виміри, калейдоскопічну зміну кута зору, де незмінно горують гротесковість і сарказм.

Ось як характеризує себе художник-оповідач:

«Я народився з великою діркою в голові: прекрасна причина для справжньої життєвої драми. Але батьки не залатали її, не заклеїли скотчем! А дали мені свободу. Вони розуміли мене ще до моєї появи на світ, а коли я з’явився – почали розмовляти зі мною, як із дорослим. Я зростав занадто звичайним для того, щоб вичавлювати з себе сльози… Просто ще змалечку я знав: я з іншої Планети, з тієї самої, де не треба вичавлювати з себе сльози…»

Або:

«Таке відчуття, наче від мене щось відривається. І водночас росте. Новий орган. Нове тіло. Два серця й один мозок. Чотири руки й дві пари очей. Не встигаю…»

Звичайно, дівчина не далеко втекла од нього. Їй не цікаво ходити там, де вже хтось побував, її манить шлях відкриттів й осяянь, як оманлива зваба наркотиків, а виражена грубість і шокуюча дражливість – од власної незахищеності і ранимості.

«Я прокинулася і побачила, що в мене немає шкіри. Вона кудись поділася. Втекла від мене. Я шукала шкіру. Кликала. Шукала. Але шкіра не поверталася. Я лежала під ковдрою й цілими днями мріяла про шкіру. Про те, що завжди було в мене, але в одну мить несподівано зникло. Я навіть забула про картини, про борг і про поцілунки подруги. Я мріяла про шкіру, сподівалася, що вона хоч трохи відросте. Але шкіра не поверталася. І не відростала…»

«Прокинулася й побачила, що живу в коробці. Коридор сплющив стіни, трохи давило в грудях. Вирішила сісти, щоб краще утримати рівновагу».

Ганна Костенко пропонує читачеві увійти в дивний, несподіваний і фантасмагоричний світ, що постійно змінюється, стає непередбачуваним і химерно-ламким. Іноді тут важко відрізнити, де сон, а де дійсність.

«Думаю – сон, минеться, вибіжить із кімнати, з тремтячими оголеними сідницями. Не йде. Не прокидається, не біжить. А ще більше тисне і росте. Виривається з моєї плоті інша плоть. Шмат м’яса».

Ми наділені логікою, щоб могли щось пояснити і з’ясувати для себе, не загубитися у хаосі буття, але крім логічних способів мислення є магічні, що відкривають інші аспекти дійсності. Ганна Костенко підводить до думки, що сенс земного життя лежить поза межами людського розуміння, і завдання письменника не в тому, щоб щось зрозуміти чи розгадати, а в тому, щоб показати його у всіх незліченних виявах і проявах.

Ще Ренуар наголошував, що справжнє мистецтво не можна пояснити. Письмо Г. Костенко не піддається логічному осмисленню і критичному аналізу, його не можна зрозуміти і збагнути до кінця, воно не побудоване за жодними чинними в світі законами. Зрозуміло, що й сама авторка навряд чи здатна пояснити, звідки народилися ті чи інші візії, ця алогічність, нонсенсність…

Страницы