«Віктор Погрібний. Яблука з матусівського саду»

Мимоволі кожна жінка, читаючи новелу, спроектує на себе слова, щоб дати самій собі відповідь: чи відгукнулася б вона на цей поклик? Чи знайшла б у собі сили жити природним життям, народжуючи дітей, створюючи найбільшу цінність, яку поклала природа на чоловіка та жінку, бо лише в цьому середовищі міг би народитися найпрекрасніший роман, який був би оцінений і затребуваний усіма народами в усі часи,

бо тільки так народжуються безсмертні творіння.

Новелу «Артем» можна назвати «етюдом на тему моралі». Хлопчик років десяти залишився без батька. Мати не витримала й пішла в блуд. Малий тепер сам на сам зі своїм горем. У хвилину розпачу він ображає матір, називаючи її так, як вона того заслужила.

Доля хлопця невизначена. Не факт, що втручання вчительки, яка прихильно ставиться до Артема, дасть результат. І мрія хлопчика про найріднішу жінку, якою колись була його матір, може залишитися лише мрією.

Чи зможе витримати все це Артем, чия душа ранима, а бачення світу поетичне? Він бачить, «…як сходить в багряному одязі із золотою фатою сонце». «Його мучить питання: чому, як встає сонце, то небо геть безхмарне. А тільки воно підніметься над сусідньою хатою, то нізвідкись збираються хмари, а ще через якісь хвилини вже й до нього, до сонця, добираються. І заступають, і ховають його. Де вони нізвідки беруться?» Так і його горе, яке нізвідки взялося, позбавило його батька й заступило йому рідну матір.

…Скільки таких артемів мені як начальникові служби у справах дітей довелося відібрати з сімей їхніх недбайливих батьків!.. Мені й досі ввижаються очі хлопчака, чия мати-одиначка померла від передозування наркотиками, який знав, що таке «ширка» та як її виготовляють, але не знав елементарних речей з математики та інших наук. Він сидів, похнюпившись й безвільно склавши руки, у кабінеті директора школи-інтернату, куди я його привіз, і на моє зауваження, що в цьому житті має розраховувати лише сам на себе, печально кивав головою…

Новела «Намисто для Миколи» – дзеркальний відбиток нашої дійсності. Село в нинішньому стані розшароване, люди не мають роботи. Хтось кидає домівку та в пошуках кращої долі їде на чужину, хтось намагається втриматися «на плаву», правдами й неправдами вижити, тяжко працюючи у власному господарстві, а хтось махнув на все рукою й існує за рахунок крадіжок.

Головний герой, якого на сході сільчани збираються покарати, вже підібрав усе в селі, що «погано лежить», пропив усе, що можна пропити, й змирився з долею бути знеславленим, навіть пробігти по селу запряженим віжками з вуздою в роті. Але саме тоді втручається сільська п’яничка, колишня доярка на колишній колгоспній фермі. Вона нещадно б’є словами всіх тих, хто хоче здійснити судилище над дрібним злодюжкою, показуючи головного обвинувачувача Петра злодієм значно більшого ґатунку.

Виходить, що злодій кричить: «Тримай злодія!»

«Не суди – та несудимий будеш», – заповідь Божа в дії.

Новела «Таємничий материк» фактично є роздумами автора над поняттям «жіночність». Починається вона словами «Кінець XX та початок XXI століть ознаменувався тим, що в цей час жіноцтво свої сідниці переміщувало зі своїх спідниць, вузьких та широких… до джинсових чи з іншої якоїсь тканини штанців».

До чого це призводить? П’ять разів рефреном згадується рубіж – кінець XX та початок XXI століть. Саме цим автор підкреслює: відбуваються певні події, які можуть призвести до зсувів у споконвічній моралі українців.

Сукня, спідниця, декольте – споконвічна жіноча зброя в протистоянні з чоловічою статтю, засіб зваби, аби продовжувався рід людський.

Штанці – форма «унісекс». Не відрізнити, хто є хто. У минулі часи жінки використовували декольте, прикрашаючи та оздоблюючи таємничу западину між грудей, що лоскоче уяву чоловіків, а нині – оголений пупок, на чому художник ніколи не дозволить собі зосередити увагу, бо нормами естетики на нього накладене табу. Але нині жінки безсоромно оголюються, одягають на свої часто непомірного розміру сідниці штани, чим безсоромно пропонують себе, відвертаючи цим від себе чоловіків. Західна цивілізація «підливає мастила у вогонь», заоохочуючи неприродний потяг та так звані одностатеві шлюби.

Разом з тим новела засвідчує великодушність, розуміння жінкою такту і святості. І в цьому її таємничість.