Вірші

Не вмирають майстри…

(Іванові Драчу)

Умирають майстри…

Не загине у вічності слово!

Життя згасли костри,

Проте жаром ще тліти багрово.

 

В тому жарі — слова,

Думки майстра, в надію сповиті.

Поховає вдова,

Та у книгах йому жити в світі.

 

По них — вчити дітей:

Яким майстром, як він, — іще стати!

Світ позбувся ідей

Їхній зміст, утім, не сховати.

(Червень 2018)

 

Три сестри

Три сестри сиділи зранку

Біля батька, що вмирав.

Сльози лили на світанку.

На кого їх покидав?

Матір вмерла зовсім рано,

Їм господарство здала.

Жити в мирі, вести вправно

Всі діла заповіла.

Батько довго теж тримався

Та не витримав свавіль.

Хоч за справу кожну брався

Кинув його важкий біль.

Що ж тепер будем робити,

Хатні справи як вести?

Батька треба хоронити,

Домовину ще знайти.

Сестри радились недовго —

В сварку швидко перейшли.

Та ділити статку свого

Стали при живім вітці.

— Що ж ви робите, ви, діти?

Вам ще жити тут роки!

Чи то ви готові вбити,

Втратити життя соки́?

Старша похапцем піднялась,

Каже: «Батьку, хоч би як,

Я багатша й обіцялась

Мало мені — треба всяк!».

Менша також, ніби збоку,

Старша скаже — ро́бить теж.

Лиш середній терпіть року —

Годувати батька тре’ ж...

Так живуть нащадки-руси:

Київ-батько й не помре!

Та в традицій давніх дусі

У сім’ї війна іде...

Листопад 2018