«Все зберігає земля, а найбільше — кулі гарячі», вірші

***

І коли це, коли це було?

Та не знаю, коли…

Поступово звільняє Господь

Імена від імли.

І ховає в баюрах глухих,

Поки вечір не згас.

Час героїв й кремезних повій

Не минатиме нас.

Ось пустеля впритул підійшла

І шукає братів,

Де росте поховальна трава…

Чи цього ти хотів,

Часе, часе, насправді хотів?

Йдуть великі й малі —

Перегноєм під плугом твоїм —

Від землі до землі.