«Як Мишко «мертву голову» переміг», оповідання

— Тут нічого дивного немає. Бути військовим непросто: постійні стреси, тривоги, недосип. А на пасіці — майже санаторій. До речі, раніше старі козаки, йдучи на відпочинок, часто вибирали собі життя на пасіці. Це давало їм спокій і налаштовувало на роздуми. Між іншим, у лісових бджіл менше шансів на виживання. Адже медок багато хто полюбляє. Той же ведмідь, коли знайде борть, не заспокоїться, поки його повністю не зруйнує. А пасічник любить своїх бджілок і не дасть їм загинути передчасно. Ну, то добре, я сьогодні на полювання збираюся. Зі мною підеш?

— На ведмедя? З рогатиною? Залюбки!

— Не на ведмедя, звичайно, і без рогатини. Але треба відігнати нічних метеликів «Мертва голова». Бо внадилися мед красти.

— Добре, тату, звичайно я з тобою.

Мишко відповідально підготувався до «полювання»: хто його знає, як піде — а що, як та «Мертва голова» за пазуху заповзе?! Мишко аж здригнувся від своїх фантазій! По столу бігав місячний зайчик. Хлопець схилився головою на стіл, пильнуючи за ним…

Аж раптом трапилося щось незвичайне: стіл став величезним, просто гігантським, стільці також, а сам Мишко раптом злетів під самісіньку стелю і позирав на цю чудасію згори! За спиною тріпотіли легкі крильця. Мишко зрозумів, що він — це не він, а звичайнісінька бджілка. Хлопець навіть знав, що її (чи його?) звати Майя. Чому Майя — він і сам не знав, але був у цьому впевненим. То хто ж він — Майя чи Мишко? А що, як він трутень? Бджілка позирнула на своє черевце і заспокоїлася, бо жало було на місці. Пора й на ночівлю. Всі заразом бджілки ніколи не сплять: треба й гігієну підтримувати, й молодь годувати, й вулик провітрювати — роботи на всю добу вистачає.

Тільки-но сонечко зазирнуло до вулика, як прокинулася вся бджолина сім’я. Майя з самого ранку хутко взялася до роботи: її першими обов’язками було годування личинок. Он вони, в своїх комірках сидять, товстенькі білі черв’ячки, — порцію їжі чекають. Майя знала, що їх треба годувати сумішшю меду з пергою. Робочих бджілок годують шість днів, а трутнів — сім. Потім годувальниця закоркує комірку восковою кришечкою. А личинка сама собі сплете кокон і перетвориться на лялечку. Ще декілька днів — і з кокона вибереться чудова молода бджілка. А ось майбутню матку треба всі сім днів годувати винятково маточним молочком! До годування королеви Майю ще не допустили — молода, хай на робочих бджілках тренується…

За тиждень бджілка вже перейшла до інших обов’язків: тепер вона виділяла віск та будувала стільники. Що довше жила Майя в вулику, то більше обов’язків засвоювала: через кілька днів вона вже приймала нектар від бджілок та утрамбовувала пилок…

І ось вона доросла вже до медозбірні. Як бджілка про це дізналася? Зовсім просто. Одного чудового дня Майя подивилася на чудернацький таночок бджілки-розвідниці. Ще вчора він здавався їй суцільною за́гадкою, а сьогодні Майя зрозуміла, що на сусідньому лузі розквітли чудові квіти, повні нектару. І там ще нікого немає — ні бджіл із чужої пасіки, ні нахабних ос, ні важких велетнів джмелів. Майя весело знялася в повітря і чи не вперше відправилася в політ.

Але й натомилася ж Майя на цих тяжких медозборах! Та настав час переходити до інших обов’язків. Відсьогодні вона — охоронниця. Її робота тепер не така вже й складна, проте дуже відповідальна. Зранку разом із по́другами їй довелося боротися з грабіжницею-осою. По́други допомогли — спіймали злодійку, ще й нажалили. Жива, але паралізована, вона лежала на дні вулика. Аж три бджілки тягли їх до виходу — адже оса майже вдвічі більша за них!

Іноді їй здавалося, що колись щось в її житті було не так. Наче вона була великою істотою з двома ногами та без крил, та й ім’я мала інше. Але за роботою ці дурниці вивітрювалися з пам’яті швидше, ніж вона здатна була їх зрозуміти…

Настав вечір. Майже всі бджілки повернулися до вулика. Але охоронниці повинні й вночі вартувати. Тож Майя сіла біля входу в будиночок і пильнувала, щоб жоден злодій до нього не втрапив. Раптом поряд м’яко прошелестіли крила й коло льотка заклякло страховисько. На Майю зі спини мандрівниці дивився грізний череп.

Жоден охоронець навіть не ворухнувся, адже від цієї істоти пахло їхньою мамою! Одна лише Майя якимось сьомим чуттям розуміла, що це не бджолина королева, але вона також не зрушила з місця, доки це страховисько не зникло в льотку. Сторо́жа спокійно походжала біля входу у вулик, та Майї не сиділося. Вона не витримала й вповзла до будиночка.

Метелик «Мертва голова» — а це був саме він — спокійно сидів біля стільників та наминав мед! На очах комірки спустошувалися — вже з десяток спорожніли. Але ж… від метелика так пахло мамою!