«Загублене й віднайдене», вірші

***

Майданом Незалежності

Блукає самота.

Й мені судилось теж нести

Маленького хреста.

 

Жадалося найбільшого,

Та хтось сказав: «Агій!

Ти краще тут із віршами

Під кулями не стій!»

 

Та серце не послухалось

Настирливих понук,

І чорна кров із рук лилась,

На випалений брук...

 

Ці спогади зіржавлені

Осіли, мов туман,

І вже не пахне паленим

Зачовганий Майдан.

 

Та крутиться загрозливо

Тривога біля скронь.

Мої роки – морозиво,

Що впало у вогонь...

 

 

***

Прокинулася жабка,

а трава ще не виросла

і лелека довкіл походжає...

 

***

Доля – не папір...

Скільки б її не рвав,

зростеться..

 

***

Навіть пташки

так швидко не летять,

як цього літа дні...

 

***

Брунатні хвилини каштанів

відцокують нашу осінь,

але помирає вона,

а не

ми...

 

***

Зоря, мов ланцюгом прип’ятий лев,

Сумує в ураганній коловерті.

Минає все. І падають з дерев

Шматочки золоті моєї смерті…

 

Минулого гримаса за плечем

Нависла навісним обридлим ігом.

Я пам’ятаю: був колись дощем.

Тепер, напевне, маю стати снігом…

 

 

***

Вже ніц не має

(не майорить).

Сніг на Синаї –

каліф на мить.

Та біла пам’ять,

як сон прочан.

Примари спамлять

мою печаль.

Пече печатка

небесну твердь.

І це – загадка,

відгадка – ......

 

Відповіді:

1) кохання;

2) пристрасть;

3) байдужість;

4) свій варіант.