«Замісимо тісто круте на маленьких Івасиків»

що зі мною справляє тризну.

Йдіть додому, в останню путь.

За піснями, вертайтесь, милі.

Небом човники попливуть.

Біль заглушить у серці лють.

Будь же сильною, Мамо, будь,

зустрічаючи на могилі.

7-9.02.2017

***

Як тиша дзвенить, накриває зелені дахи...

Ти бачиш попереду довгі дороги додому.

Чи буде неділя для мене іще?.. Невідомо.

Ти ж, правда, про біль цей, не скажеш нікому-нікому?

Пташиними крилами зранено мій небосхил.

Це осінь. По мене. Посеред живої весни.

Посеред любові. Посеред тривожного міста.

Ти чуєш?.. Ти бачиш?.. До нас наближається відстань.

Сліпа і невпинна, така небезпечна, імлиста...

Я поки з тобою, ти дужче мене пригорни.

Долонями теплими вмієш притишити біль.

Отой, що всередині множиться, чорно і хворо.

Зникають страхи і ховаються дикі потвори,

слухняним стає неслухняне і втомлене море,

коли ти зі мною, у пеклі моїх божевіль.

6.03.2017

***

Ми саме зараз поговоримо з тобою про це.

Кохати довіку і на вечір – різні процеси.

Між чужими людьми, іноді, виникають дивні речі.

Коли ти чужу дружину хочеш обійняти за плечі,

але не...

Коли бачиш, зовсім не схожу на тебе людину

і без тями (просто!) закохуєшся в її спину.

Коли від зустрічі, тільки поглядів, наглухо зносить дах

і схибити, не зачепитися зараз – твій найбільший страх.

Ти мовчиш...

Коли хтось вміє тебе кохати більше, ніж ти сам.

Смерть не вірить погрозам, а прокляте місто – сльозам.