«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

***

Мовчу,

            щоб розповісти

                                         про життя.

Про ті серця, замучені коханням,

Про потолочені жита

І ті літа

            в зозулинім куванні…

Коли нам чорний порох,

                                        мов троянду,

Понюхати приходиться уперше,

І сонце на багнеті

                               із наряду

Приносити утомлено нарешті.

Мовчу,

           щоб розповісти про життя.

***

Верби, верби! А  ви не застудитесь? –

Цілий день ваші ноги мокрі.

Верби, верби! Мене не осудите,

Я кохану чекатиму, добре?

Верби, верби!

                         Пробачте,

що лізу у вашу душу,

Ви так відвернулися дуже…

Верби!

           Верби!

                      А чого це ви плачете?!

***

Обіймати невідоме…

 Далекий собор –

                              мов смерічки,

А в річку –

                           найперша зірка!

Ну то й що,

                    що біла

                                  від окрайцевого молодика.