«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

           Мене.

Кохай мене!

Не можу жить

                 між небом і землею.

Як тінь, летить

                 мальоване вікно.

Я все одно

                  згорю зорею –

Тону в собі,

                  але і там є дно.

Без тебе сохну.

                  Й сохну із тобою.

Що я роблю?!

                  Я не люблю?!

Кажу слова,

                а чую під собою

Вербовий звук

                   сопілки

                             від жалю.

Малюю вік

              на той світ вікна –

В мальованім вікні

           мальований той світ.

Але до небуття

                  ніхто не звикне:

Від зірки слід

       то врешті – мертвий цвіт!

 Шукай одне:

               життя за кривизною!

Лихе й сумне

                        нехай мине.

Кохай мене,

                    допоки ти зі мною.

Кохай мене!

Кохай.

           Мене.

***

…і сік в мені потік

до бруньки серця смутно,