«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

***

 

Змалку

був я коров’ячим богом –

Пас корову, чи вона мене пасла в ярках!

На початку я дуже тікав

навмання

попід кленом розлогим,

коли бачив – страхіття рогате!

 

І тоді наша мати –

з народним знанням! –

дрин хапала, що видь коло хати,

в руки пхала мені навкидя

і казала:

– Не бійся, на – вдар!

Ти господар, не цар –

ти паси,

щоб корова тебе боялась!..

 

Я не бачив ніколи,

щоб з мене сміялась

корова.

От тікала – було,

як за хвіст ухопивши,

за нею біг! –

Бо за шкоду мене

теж нещадно

пороли –

тож нехай і вона

це затямить собі!

 

Я не бачив ніколи,

щоб зі мною корова боролась…

За налигач тягла –

як бугай був потрібен, я – вів! –

і ревла,

як хотіла на вигін корова,

з річки воду пила,

як я коло морди

з тої річечки пив.

 

Як корові булось?

Як мені –

хоч про мене вона не питала! –

а я знав, що висить наді мною:

к о л г о с п!

І що кращі роки

підуть в прірву кудись

на поталу.

Та з коровою

нам непогано жилось!

 

Пасти – бути рабом

у раба…

Та й про волю

довго не знали ми дечого –

між коровою й нами

текла