«Світ не без добрих тварин», новели

Мокрина вже навіть не вмовляла, не кляла й не голосила, затихла біля припічка, затулила вуха руками, щоб не чути того по-дитячому безборонного «Фріц капут» і заплющила очі, аби не бачити, як дядьки будуть виводити з хати її німченя. Як воно простягатиме у її бік руки, ніби до Матері Божої, Заступниці, ікони з котрої лежать в неї закопані під старою грушею, і не дістати їх і не помолитися… Ох, не бачити б і не знати! А як гупнули двері, припала до вікна й уперто, якось аж знавісніло пожирала очима постаті трьох грубих чоловіків й одну худорляву підліткову, що чорною мурашвою рухались на тлі білих снігів у ліс, аж доки не розчинились удалині.

(Вінницький край, №2, 2017 рік)