Оповідання

В офісі Мальчик потренувався перед дзеркалом, аби не бігали очі, коли буде говорити про відсотки, головне – не метушитися.

Влад ожив, повеселішав, закректав.

– Жду з грошима, – поплескав Мальчика, – зразу і розщитаюсь.

У фірмі «Гренуй» йому вручили конверта з грошима і бетекамівську касету з роликом. Мальчик нагадав графік виходу реклами і вийшов з офісу. В ботанічному саду він перерахував гроші, витяг із пачки триста шістдесят гривень, зайшов до «Едему», випив яблучного соку й подався в рекламне аґентство.

Коли Влад перераховував гроші, його пухкі руки тремтіли.

– Це тобі, – простягнув Мальчику.

Вдома Мальчик віддав мамі п'ятсот гривень, а триста залишив собі. За ці два дні мама осунулась, вона надовго йшла з дому, розмовляла з адвокатом, тинялася по квартирі, перебила багато посуду і спалила чайника.

У Мальчика вже вивітрився смак першої рекламної оборудки, коли після роботи Влад запропонував підвезти його додому. Мальчик сів на заднє сидіння між двома незнайомими чоловіками, і перламутровий «опель» кольору згуслої крові помчав через усе місто. Мальчик весело розповідав Владу, як у діда в Залізному Хуторі лазив по яблука в чужий сад і собака здер з нього штани.

– А триста шістдесят гривень з конверта ти витяг тоже весело? – запитав Влад.

Мальчик забелькотів щось несусвітне і попросивсь вийти, але твердий лікоть штурхонув у дихало, він закашлявся і заплакав.

Влад Козлєнко сидів біля шофера спиною до Мальчика й курив сигару.

    – Дєло не в двох сотнях баксів, – сказав Влад, – дєло в принципі. Ти оказався нечесним Мальчиком, а я цього не прощаю. Ти ж заробив свої двісті п'ятдесят баксів на про­центи, але хотів надуть мене ще на двісті.

Двоє бичкуватих чоловіків у шкірянках міцно тримали його за руки. Вони виїхали на міст. Автомобіль стишив хід і притиснувся до пішохідної брівки. Мальчик вкусив чоловіка, який сидів ліворуч, і спробував відчинити двері. Борю­каючись, вони вибили у Влада сигару.

– Вкиньте етого діловаря у воду, – гаркнув Влад, – хай охолоне!

    Чоловіки вхопили його за руки, за ноги, розгойдали й перекинули через перила. В повітрі Мальчик перевернувся і важко вдаривсь об воду, але обпік не так удар, як льодяна вода. Холодні голочки вп'ялись у тіло. Він випірнув, хапаючи ротом повітря, й по-собачому загріб до берега. Десь поруч бовтнув у воду кейс, і з моста почувся крик Влада:

     – Слиш, ти! Як випливеш, то не приходь! Я тебе уволив!

     Кейса Мальчик не шукав, вода була темною. Він гріб під мостом, схожий на злякану мокру мишку, повз бетонні опори до освітленого річкового палацу, звідки долинала музика. Від холоду й розпачу цокотіли зуби, мокре волосся заліплювало очі, і від холоду гусла кров. Гребти ставало все важче, тіло вже ледве слухалось. Мальчик відчував, що не допливе до берега й спробував кричати. На мосту хтось п'яно вилаявсь і голосно зареготав. На набережній, спершись ліктями на перила, стояла світлокоса дівчина й самотньо курила. Загострений зір вловив жарину її сигарети і довгі ноги. Йому стало шкода своєї безпорадності. Дівчина була вже близько, голосно билася об воду музика нічного клубу, прогуркотів на мосту електропоїзд, і тоді тіло скорчила судома, праву ногу скрутило, він знову крикнув, захлинувся водою, гребнув руками, подивився на освітлений річковий палац, на недосяжну дівчину, на автомобілі, що пролітали в розливах електричного світла, на безумне вечірнє місто, на всіяне зорями квітневе небо і відчув, як стало легко й байдуже, і вода вже не пекла холодом. Зграйка рибок пропливла над ним, торкаючись волосся, що гойдалося, наче водорості. З рота вирвалося повітря, а одна велика бульбашка здувалась і роздувалась. У бульбашці він побачив брезкле Владове обличчя, почув сміх Дєвочки, молода мама несла його на руках, а він тримав голубу кульку і дивився на святкових людей, на ще живого тата, на Бодю в шкільній формі і з шоколадним морозивом на паличці, на портрети серйозних чоловіків над колоною, чув піднесені марші, радісний сміх і підсилений динаміком урочистий голос, бачив тісну готельку на Вітряних Горах, свою маленьку люльку, усміхнену маму, яка простягає до нього руки, таку молоду і схожу на Дєвочку, тата, що обнімає маму і пробує відібрати в нього пустушку, але темна риба ворухнула губами, і велика тендітна бульбашка лопнула, розбризкуючи на тисячі крапель його маленьке і грішне життя.