«Феноменальність есеїстики Євгена Маланюка: сім ознак»

         У справі ж об’єктивного поцінування художнього явища зовсім недостатньо розвинутого «чуття на естетичне». Тут власне і потрібна та гармонійно розвинута взаємодія логічно-поняттєвого та чуттєво-образного, що була так виразно проявлена як риса обдарування Є. Маланюка. На перший погляд для того, щоб переконливо аргументувати його здатність об’єктивно, з особливою точністю аналізувати та поціновувати художнє явище, тобто показати його здатність проникати в суть речей та явищ, треба було б проаналізувати досить значну кількість його есеїв. Але враховуючи, що ця проблема розглядатиметься в різних аспектах при характеристиці інших особливостей його «прози», обмежимося окремими, на нашу думку, найбільш показовим прикладом.

         Йшов 1920 рік. Шипюрн – табір інтернованих вояків УНР. 7-8 десятин з піщаним ґрунтом, обнесених колючим дротом у кілька метрів заввишки. Дерев’яні бараки, в яких – ліжка у кілька ярусів. Тисячі голодних, холодних, обідраних людей. Масове захворювання туберкульозом.

Бисть тишина – в Шипюрні у шпиталі.

                   Бисть тишина та тіні-козаки,

                   Що від сухот мовчазними вмирали…

                   Бисть тишина безмежної тоски…

                   . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                   І осінь йшла… І плакали безрадно…

                   Рік двадцять другий – мовчазний відчай…

                   В таборі мряка – наче сивий ладан,

                   І напівтемний з сахарином чай…

                   . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

                   Стояв облуплений трагічний «Каліш»

                   Ридав Nord-West – і нічегоже бисть!

                                                        (Юрій Дараган)