Вірші із рукопису збірки «НезРИМИй Київ»

ПАМʼЯТЬ

Ми пам’ять втопимо в дощах,

чекаючи проміння літа

чи, може, подарунку звідти —

відлуння теплоти хоча б.

Потонуть у гіркій іржі

будинки наші, наче кволі,

натомлені в безкраїм морі,

старі поважні кораблі.

Тоді, лишившись сам на сам

із хвилями брудної люті,

між водяної каламуті

ми пам’ять віддамо дощам.