Вірші із рукопису збірки «НезРИМИй Київ»

МЕТРОКОХАННЯ

Яка ж ви, люба пані, незвичайна!

І, бачить Бог, скажено б я хотів,

зустрівши вас на станції «Почайна»,

чкурнути з вами до «Осокорків»!

Насилу ми запхались би в вагона,

втопилися б у поті часу-пік...

А стук коліс не згірш за Мендельсона

щасливе майбуття би нам прорік!

Вінчав би нас невтомний «Палац спорту»,

куди б ми гордо перейшли зі «Льва».

Ділили б ми підземні дискомфорти

віднині і довіку лиш на два.

Глядіть — я зараз стану на коліна!

Я щиро пропоную все це вам!

А ви? Ви, мов та бестія зрадлива,

виходите на станції «Майдан»!

ПОЗНЯКИ

Сонна закоханість спальних районів

креслить обличчям роки.

Дорога життя веде в невідомість —

звертає на Позняки.

Тут ґвалт перемог і біль від поразок,

стишені тінню дворів,

лікують найпотаємніші рани,

як виростають у спів.

Сповнене плачем гітарне відлуння:

присвята пляшці вина.

Музика вижене прикрості буднів

ген за проспект Бажана.

Юнацькі звитяги, миті щасливі,

сховані по закутках;

мелодії пам’яті стерти несила —

зостанусь на Позняках...