«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

Її тато Тимофій був фанатом лісу. Мама народила Найдену і втекла у місто, бо не витримала побуту. А тато тут, як вовк у своєму середовищі. Він все знав і все вмів. Вів спостереження й щоденники, описував поведінку звірів, птахів, реакцію дерев, рослин при зміні погоди. Багато старших людей до цього часу пам’ятають сезонні прогнози Тимофія Духовича, які публікувались у газетах. Прогноз Тимофія Духовича на весну і літо. Погодні передбачення Тимофія Духовича на осінь і зиму… Все в нього справджувалось і через кілька років повторювалось. Бо тато виявив десятилітню циклічність у погодних аномаліях. Він списав кілька зошитів своїми спостереженнями й хотів видрукувати книжкою, але не встиг. Тут стався випадок з мисливцями, які пропали. І все життя перевернулось. Спершу нападав слідчий з Емська, вважав тата першим підозрюваним. Адже тільки лісник знав про приїзд чоловіків і тільки він міг так вчинити злочин, що й сліду не залишилось. Хоч мотиву не знаходив, але мотив – діло наживне, при тих методах слідства, які тоді панували. Це дуже дратувало тата. І він утікав від причепливого капітана міліції. Нерідко обоє порізно блукали берегами озера Білого. У лісових нетрях, зустрічались й сварились, аж луна котилася сюди, до будинку. Слідчий кричав, що арештує тата, бо кращої кандидатури у нього нема. З нього вимагають результат розслідування. І він представить його. Затримає лісника за вбивство мисливців.

– Я недавно перебирала батькові папери, - сказала Найдена, піднялась і почепила карабін на плече. – Дещо знайшла. Хотіла викинути, але не викинула… Сидіть тут і не рухайтесь!

Вона відкрила двері й зникла в будинку. Я поглянув на дорогу, якою пішли догори мої супровідники, й не побачив їх. Таки послухались, злякались карабіна у жіночих руках. Вниз за подвір’ям завважив огорожу з сітки, за якою бігали дикі вепри. Їх тут тримали, як в зоопарку, для відвідувачів. Щоб полюбувались та й не совались у ліс. Свині їли із годівниць жолуді й зелені яблука дичок й поглядали на мене зі свого замкнутого світу, ніби то я був у клітці, а не вони. Їм було добре й вони не помишляли про втечу.

Найдена повернулась на ганок – карабін був на плечі. Подала мені аркуш паперу.

– Візьміть, може знадобиться.

То була контурна картосхема місцевості з означеними межами лісових кварталів, дорогами і стежками, з низовинами та підвищеннями, з ярами і струмками. Вгорі над картою напис: «22 вересня 1978 року: варіанти». По центру мапи, від будинку лісника, було нарисоване коло. Судячи з поміток – радіус п’ятнадцять кілометрів. Коло охоплювало повністю озеро Біле з його зарослими берегами, на північ виходило за межі дороги з Емська, за село Красне і столярний цех. Коло було розбите на вісім секторів. Кожен сектор пронумерований. Внизу чітким почерком написано:

«Сектор 1 – мінус,

Сектор 2 – мінус,

Сектор 3 – мінус,

Сектор 4 – мінус,

Сектор 5 – мінус,

Сектор 6 – плюс,

Сектор 7 – мінус,

Сектор 8 – мінус».

І жодних коментарів. Лісник обійшов і перевірив усю місцевість навколо лісництва. Діаметр кола – тридцять кілометрів. Це ціла зона, де вірогідно могли пропасти мисливці. Скрізь у нього мінус, тільки сектор шість – плюс. Я уважно подивився на сектор 6. Вгорі, на північний захід від Красного пунктиром було позначене Упирове болото. І прямо на ньому знак плюс. Що це значило? Він там щось знайшов? Чи просто повідкидав усі варіанти, усі сектори, а трясовину не зміг перевірити – на те воно й гниловоддя, що туди не полізеш. Ковтає безслідно й навіки.

– Ваш тато поклав ось тут плюс, - показав я на карті Найдені. – Що це значить?

– Знаю, бачила, - жінка сіла на свій стілець і положила на коліна карабін. – Гадаю, тато вирахував місце, де пропали мисливці. В Упировому болоті. Це проти всякої логіки, бо Упирове болото знаходиться в протилежному боці від лісництва. Мисливці не могли туди самі звернути. Їх, швидше за все, змусили…

– Чому він так вирішив?

– Проста логіка. Всі інші сектори перевірив і гарантував, що там мисливців чи їхніх трупів нема. Тим паче, машини… Болото ж перевірити не можливо. У болото не залізеш, не пірнеш, - зі знанням справи прокоментувала господарка карабіна. – Там з кінцями… Без варіантів.