«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

– Жінки, вони такі… Пиляють без розбору, - погодився Іларій. – Коли тебе чекати в Емську?

– Маю тут виконати три пункти, - трохи відкрив завісу. – Потім прилечу…

– Пункт перший – Збруєв, - здогадався слідчий. – А пункт другий?

– Пункт другий плавно випірне з першого…

– Угу… А третій пункт випливе з другого, - здогадався іронічний Шаман. – Конспіратор! Ти мені не довіряєш?

– Я весь ваш! – безпечно вигукнув я. – Тільки не люблю пусте говорити. Буде щось цікаве – неодмінно поділюсь. А поки що… Хто ті славні парубки, що не люблять моїх коліс?

– То бійці Льоні Сахна, - крякнув Іларій, ніби йому згадали про щось неприємне. – Вони тебе супроводжували…

– А смисл? Смисл який у їхньому супроводі? Вони ж такі далекі від нашого слідства! Поняття зеленого не мають, що таке ВЦРПС*…

– Ти часом у лікарні з Льонею не зрізався? – вкотре спитав капітан.

– Та ні! Був лагідний, - заперечив я. – Хоч хотілося його положити рядом з батьком…

– Тоді це старий копошиться, - зробив висновок слідчий. – Дуже хоче знати, що і де ти копаєш. А з тобою і я… Замовив у Льоні-синка інформацію. А Льоня прямий, як дубова колода… Послав недолугих.

– Навіщо колишньому начальнику міліції інформація про те, що я шукаю? – незрозуміла комбінація мене тривожила. – Хоче молодість згадати? Як і ви?..

– Ти сам його, сплячого ведмедя, потурбував, - нагадав мені Іларій.

– За вашою наводкою, - віддав здачі. – То чого він стривожився?

– Для перестраховки, синку. Для перестраховки, - упевнено мовив Шаман. – Старі кадри не люблять, коли в них виявляють дірку на сідниці. Не зашиту… А, може, якраз щось проґавив?.. Стидно буде. Для полковника краще, щоб та справа не оживала.

– А для вас? – уловив я момент.

– А для мене? Я тобі вже казав, - голос Іларія погустішав. – Діло принципу заплатити борг!.. Синку, ми по один бік барикади. І не говори загадками. Що таке ВЦРПС?.. Я про щось не знаю?

– Пане слідчий! Не переймайтеся. Все буде добре, - заспокоїв я старого капітана. – За кілька днів повернуся і продовжимо…

Може Іларій і гарний чоловік, але нехай посидить поки що на лаві запасних. Не зумів розплутати діло тоді, сорок років тому, то зараз мусить потерпіти. Я й сам ще не знав, як буду діяти. Три пункти плану можуть зірватися й не принести жодної корисної інформації. Але вони були, ці три пункти, і зогрівали мене надією, що я на правильному шляху.

– Всесоюзна центральна рада професійних спілок. Організація, що існувала за часів СРСР. Герой вживає цю абревіатуру в іронічному тоні, підкреслюючи світоглядну відстань між сьогоднішньою молоддю і далеким 1978 роком.

Першим ділом вирішив під’їхати до Вови Удовенка. З Вовою ми дружимо ще з часів Едового іподрому. Тоді в мене спрацювала кебета і я запропонував Удовенку безпрограшний бізнес-проект. Я вказую Володимирові на конячку, яка прийде першою під гонг, а він вкладає виручені кошти в станцію обслуговування автомобілів. Ми довго їздили, вибирали приміщення, щоб СТО була у зручному місці. Зупинились на Лівому березі, недалеко від дорожньої розв’язки. Викупили шість старих гаражів, перебудували, наповнили станцію сучасним обладнанням. І вдарили по руках – половина прибутку Вові, половина – мені. Удовенко взявся керувати майстернею, бо я після токарства зневірився в своїх технічних талантах. Мені припав до душі гуманітарний настрій Еда Хезерлі. Нехай йому земля буде пухом…