«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

Ія чекала мене у кав’ярні «Tayger Pizza Bar» біля станції метро «Шулявська». Вона була у джинсах і легкій напівпрозорій блузці, без ліфчика. Груди маленькі, дівочі, особливо не виділялись. Мені заграли в грудях ревнощі і я кинувся її обіймати. Ія терпляче відхилялась і хмикала, щоб не зіпсувати зустріч. Вона мала план і мусила його виконати. Я ніякого плану не мав, хіба що повернути дружину й сина додому. На смаглявому лиці Ії випірнала серйозна міміка, ніби на дипломатичних переговорах. Заради згоди вона замовила мені каву по-турецьки й смішно морщила носика, ніби пташечка, яка побачила здобу та ще не вибрала моменту клюнути.

– Куди тебе носило? – глянула на мене своїм протяжним поглядом, який я не любив, бо вона так завжди дивилась, коли назрівала довга розмова. – Я дзвонила в двері, тебе нема…

– Навідався в Емськ, - сумно відповів я на той погляд. – Після мами залишились незавершені справи…

Ія вмовкла й задивилась у вікно на потік людей і машин. Мама любила її й казала, що Ія – її надія, бо на мене покладатись не можна, мене треба тримати в суворості й під контролем. Ще один генерал у спідниці. «Холоденко, йди відповідати!». Ія охоче кивала, згоджуючись із мамою, бо Юра такий шалапут, що ніяк не заспокоїться. Дружина часто навідувала маму у лікарні й словом не прохопилась про непорозуміння. Не хотіла турбувати. Кілька разів приводила до бабусі онука. Й на тому спасибі. На похорон прийшла, Ігорко був розгублений. Це його перша втрата рідних і він іноді жалібно дивився на мене. Тут би й зійтися. Така тяжка нагода. Але Ія випарувалась після похорону, навіть на поминки не з’явилась. Сказала, що застрягла у заторі, а після годинного чекання вже не було смислу появлятись.

– Твоя мама була добра, - відірвалась від вікна. – Вона мене розуміла… Підпиши документи.

Зате я не розумів, який тут зв’язок між моєю мамою і документами на виїзд. Жіноча логіка не піддавалась тлумаченню.

– Іє, може вже буде? – запитав я про своє. – Повертайся, бо місця собі не знаходжу.

– От як знайдеш, тоді й повернуся, - усміхнулась заохочувально дружина. – Мені набридли твої метання. Ні постійної роботи, ні стабільного заробітку. Та й це ще не все! Липнеш до чужих спідниць. Схаменися! Припни свою бурхливу уяву…

– То це, виходить, мені треба постаріти?

Я знову поглянув на її дівочі груди й засумував.

– Гаразд, домовимось так, - уловила той погляд Ія й скористалась моментом. – Ти підписуєш документи – ми їдемо з Ігорком на канікули в Мілан. Ти холостякуєш наостанок. За два місяці повертаємось… Чуєш, повертаємось?

– Чую, не глухий. Не обдуриш?

– Не в моїх звичках обманювати, - Ія заклопотано дістала із сумочки папери й тицьнула переді мною. – Ось тут… І тут… І тут… Нотаріуса не треба. Нотаріус сказав, що обійдеться без тебе.

– Гірко, коли обходяться без мене, - алегорично промимрив я, здавшись на вмовляння дружини.

Далі Ії було не цікаво. «Цьом-цьом! Я полетіла!..» Здавалось, вона втратила щось таке, що не полишало мене. Як тільки її побачу, почую неповторний запах – у грудях скубе й хочеться обійняти, притулити до себе і не відпускати. А вона – «цьом-цьом» і полетіла. Невже перегоріла і не любить? Цього я собі ніколи не прощу. Як це я не відчув, не уловив момент, коли в наших стосунках з’явилась тріщина? Ія пішла і тепер буде дуже важко її повернути. Вона вперта, як її військовий тато. Не хочу й не буду, хоч по пальцях молотком гупай. Генерал вигнав «пройдисвіта», а вона полетіла слідом за мною. «Ать! Тва!..» - не вийшло. І тепер мабуть не вийде, бо втратив із нею душевне розуміння.

За тим сумуванням я забув про Емськ. Він сам про себе нагадав.

– Синку, ти де? - озвався ласкавий голос Іларія Шамана у телефоні. – Не дзвониш. Нічого не кажеш… Ми компаньйони чи ні?

– Компаньйони, безсумнівно компаньйони! – запевнив його. – Просто у мене з’явились непередбачувані обставини. Мусив вилетіти до Києва.

 От воно що, - промугикав капітан. – Як пройшла поїздка по маршруту?

– Нічого особливого. Колеса вурки знову пробили… Одні витрати. Жінка пиляє, що не маю стабільного заробітку, - взявся молоти казна-що.