«Замісимо тісто круте на маленьких Івасиків»

***

Замісимо тісто круте на маленьких Івасиків, – каже своїй дружині.

У діжці дубовій, на чистій криничній воді, на свіжім хмелю.

Масний чорнозем, трохи поту солоного, хитрощі, предків забутих тіні.

Хай будуть успішні, від батька до сина, у кожнім наступнім своїм коліні.

Хай гідними будуть, я землю їм дам, і хліб обробляти велю.

Замісимо, – каже дружина, – чому не зробити? Кохання додай у діжку.

Ще дрібку солодких мрій, фантазію жваву, щоб мріям ожити.

Він крутить вуса задумливо, тютюном набиває люльку і гладить кішку.

Дружина обітре руки, кине жменю печалі у місиво, суму трішки.

Від ока недоброго – ягід калини, дух полину. Ще жита...

Сміливості хлюпнув побільше із пляшки кремезний Чаклун.

І взявся місити.

Вся лава, і хата, і одяг чаклунський, у борошні білому.

Просіє завзято надії тривкі, сподівання та сіль пізнання – крізь сито.

Як вмориться, вмісить, накриє дружина діжку із тістом

рушником розшитим.

І по хаті, дим тютюновий, пташиними білими крилами.

Добре, дума Чаклун, жінка Івасиків матиме. Більше не буде просити.

* * *

Зміями розповзаються серед високих трав,

губляться і ховаються, щоб ніхто не вкрав.

Щоби ніхто не підслухав і не зловив.

Бо не зносити з тобою нам голови.

Зміями розповзаються серед високих трав

наші стежки, що кожен сам собі обирав.

Дим від вогню, глянь, як стелиться по землі?

Мудрість залишиться зморшкою на чолі.....

Пісню зачни, для мене, почую і прилечу.

Вітер-дивак на скрипці грає так ніжно, чу?...

Завтра подумаєш: це ж була просто гра?..

Бачиш, заходить місяць, тобі пора.

2016

* * *

Трохи сиру, хліб і вино.

Ця вечеря проста.

Ти не бачив Ії давно,