«Почування Почайни»

* * *

Без передмов 
тече ріка. І кров. 
Нехай і книжка ця без передмов
в затони душ поволі затіка:
вона – вогонь і водночас – ріка.
 

Читачику, не бійсь: ти не така,  
кажу тобі, ти не така ніщота,
як олігарх чи чокнута ЧК…
Є Плужник, є Бодлер,
а те, чи є ти й хто ти, – 
те знає Бог: чи жив ти

               й чи ріки чекав. 
 

КОЛИ ДЕРЕВА ВИЩІ ЗА БУДИНКИ

У цьому місті були дерева

повсюдно вищими за будинки.

В душі школярській будили рейвах

брюнетки витончені й блондинки.

Все те ховалося у деревах                             

ще позавчора, а не колись-то…

І заколисували той рейвах

Дніпро і вітер, та віт колиска.

А над усім – тільки княжі гори

та ще старі мовчазні дзвіниці:

щасливий, з ким те місто говорить,

і навіть той, кому лише сниться.

…Був закохався сам Бог в те місто,

і сипав манну – тоді нежданно –

щотравня щедро і рясно… Звісно,

тепер те зветься: цвітуть каштани.

НЕЗБАГНЕННА ГОЙДАЛКА

Гойдалка скрипить у кутку двора,

маятником ходить годинниковим –

не дива, якби на ній дітвора,

тільки там і близько нема нікого.

Хто ж її заводить о цій порі?

Мабуть, Бог чи вітер легку гойдає,

чи моє дитинство у цім дворі

в шапці-невидимці іще гуляє.

Чи воно без видимої ваги

хоче нагадати, що не відбуте?..

Гойда-гой… Чи зважити до снаги

нетто-брутто помислів? Нетто? Брутто?..