«Іншопланетна Рашка» (уривки з книги), переклад з російської Наталії Лізогуб

Нестямно кричачи, Повелитель зістрибнув зі свого ліжка. Він притискав до себе зім’яту ковдру і продовжував кричати. З-під ковдри виднілися дві напівзігнуті жовті ніжки.

За пару секунд Вован Вованович отямився, відкинув ковдру та підбіг до дзеркала. У тому місці, де болів лоб, був фіолетовий синець, а на шиї — фіолетовий слід від укусу.

Він підбіг до телефона, що висів на стіні, схопив слухавку й натиснув на кнопку з написом «Нєгодяєв». На іншому кінці дроту йому ніхто не відповідав…

На яхті

07 листопада 2015 року, планета Kepler-452b, Атлантичний океан, Канарські острови

Сонце ковзало по плесу, прокладаючи виблискуючі доріжки до берегів Канарських островів. Наставав ніжний, райський канарський ранок. Але не всі були в змозі насолодитися ним повною мірою.

Рашкіянський Главпоп Кирило I Негодяєв зустрічав світанок на яхті біля берегів острова Тенеріфе. Яхта динамічно погойдувалася на океанічних хвилях.

— Господи, — говорив Негодяєв, лежачи на теплому шезлонгу на палубі і трохи мружачись, — не розгойдуй так сильно.

Щелепи його при цьому практично не слухалися, у роті пересохло. Вставати не хотілося, оскільки він відчував, що це посилить похмілля. Але і спати він вже не міг. Негодяєв пошарив рукою по палубі й намацав айфон, що валявся поблизу.

Побачивши п’ятнадцять пропущених викликів від Повелителя, Негодяєв відразу ж прийняв сидяче положення і натиснув на кнопку виклику Повелителя. Його погляд у цю мить вловив його ж бороду, що злиплася, віддавала коньячними спиртами й уся була в якихось крихтах.

«Тьху…» — Він спробував відсунути бороду вбік, але вона одразу ж повернулася на колишнє місце.

Тоді Негодяєв прикрив очі рукою, щоб не бачити бороди і краще зосередитися на розмові з Повелителем.

Слухавка різко почала кричати, і Негодяєв рефлекторно смикнув рукою, в якій тримав телефон. Айфон вислизнув і впав на палубу, обшиту надзвичайно красивим, але дуже твердим тіковим деревом. Екран розбився.

«Твою мать…» — Негодяєв схопився і метушливо забігав навколо шезлонга в пошуках капців. Їх ніде не було.

«Ну їх до біса», — вирішив Негодяєв, підтягнув труси і побіг до кают.

Підбігши до кают, він попросив телефон у Васі Пупкіна — олігарха, на яхті якого він, власне, й відпочивав (свою яхту Негодяєв напередодні продав — набридла, а нову поки що не вибрав). Вася дістав із кишені та простягнув Негодяєву свій айфон.

Негодяєв схопив айфон і знову подріботів на палубу, щоб усамітнитися для розмови з Повелителем. Однак замість бесіди з палуби донісся лише стогін: Негодяєв виявив, що корпус Васіного айфона з чистого золота і що на ньому вигравіюваний портрет усміхненого Малюти Кадирова, Верховного ката Рашки. З похмілля Негодяєву навіть здалося, що Кадиров підморгує йому діамантовим оком. Але, понахилявши айфон вправо-вліво, він зрозумів, що це йому тільки привиділося. Негодяєв ще якийсь час пожадливо дивився на золотий айфон. Потім зважив його на руці.

«Ось як, значить, — з болем у серці думав Негодяєв. — Випустили золотий телефон з портретом Верховного ката раніше, ніж золотий телефон з портретом Главпопа... Сороміцька країна у нас. Повернуся до Рашки, поїду в Главпопат і подам заяву про залишення посади. Так і напишу в заяві: оскільки мене не цінують, то я… Ні, краще поїду прямо до Повелителя і подам заяву йому особисто в руки…»

Розбитий айфон Негодяєва, що валявся на палубі, завібрував, і на екрані, який укрився тріщинами, з’явилося суворе обличчя Повелителя. Негодяєв спішно передзвонив йому.

— Що у тебе із зв’язком, де ти? — строго запитав Повелитель.

— Зв’язок, слава Богу, хороший. Це я телефон невмілим рухом розбив, — з улесливим умиротворенням у голосі відповідав Негодяєв.

— Де ти? — вимогливіше повторив своє питання Повелитель.